Після 2010 року Кристину Лєнковську критики розглядають у контексті п’яти найяскравіших поетес, серед яких Віслава Шимборська, Ева Ліпська, Юлія Хартвіг… Се інтелектуально-філософська лірика з надривним відчуттям болю екзистенційної самоти.
„НАСТАЄ ТАКА ХВИЛЯ, ЩО ВМИТЬ УСЕ ЗМІНЮЄ“…
Кристина Лєнковська. Турбота / Krystyna Lenkowska. Troska. – Львів, 2014. – 68 с.
Кристину Лєнковську я вперше почув у жовтні 2007 року на «Криницькій осені літерацькій», на яку мене запросили разом із львівським поетом Богданом Смоляком завдяки Олесю Гордону. Я майже не цікавився польською поезією, окрім того, що знав в українських перекладах книги Анджея Бурси (у перекладах Андрія Панчишина та Івана Андрусяка), Збігнєва Герберта (першопрохідцем тут був Василь Махно, а відтак Віктор Дмитрук), Тадеуша Ружевича (у перекладах Ярини Сенчишин) і Віслави Шимборської (у перекладах Олеся Гордона). Цього вистачало, аби говорити, що я маю уявлення про польську сучасну поезію.
Сьогодні в моїй бібліотеці декілька книг віршів Кристини Лєнковської („Nie deptać przylaszczek“ / „Не топтати фіалок“, Rzeszόw, 1999 вірші польською і англійською; „Wiersze okienne“ / „Вірші віконні“, Rzeszόw, 2003; „Wybόr Ewy“ / „Вибір Єви“, Warszawa, 2005, вірші польською і англійською; „Sztuka białego“ / „Мистецтво білого“, Warszawa, 2008; „Tato i innе miejsca“/„Тато та інші місця“, Krakόw, 2010.
Знаю, що в її доробку є ще дві книги, власне дебютна, під назвою „Провінційний вальс“ / „Walc prowincja“, 1991 та “Смолоскипе, трояндо” / „Pochodnio, różo“, 2002. Можливо, були в неї книги віршів після 2010 року, але я вже не скажу. Ні, скажу. В польській Вікіпедії подані ще 2 книги – 2013 „Kry i wyspy“ / „Айсберги і острови“, Rzeszów, 2013 і „Zaległy list do pryszczatego anioła“ / „An Overdue Letter to a Pimply Angel“ („Не надісланий лист прищатого ангела“) , Rzeszów, 2014.
Перші переклади віршів Кристини Лєнковської українською зробив Василь Махно, а відтак я („Поезія єднання. Вірші з Кракова“, Львів, 2008). Чогось Олесь Гордон назвав мої переклади „переданням“. З моїх дванадцяти віршів, які я переклав, три повторені – „Кроки“, „Самотність“, „Україна Україна“. Можна було додати до 26-ти віршів, перекладених Олесем Гордоном ще 10, перекладених мною („Краків – Варшава-Західна“, „Сивілло, чого пргнеш?“, „Сивина“, „Провістив Адам Сетові“, „Natura morta і собака“, „Проповідування птахам“, „Дві долини“, „Так є“, „Твоя лицемірна відсутність завдає прикрості“, „Станеться що увійде у тебе мандруючий біль“) і ще 3, перекладених Василем Махном („Запах любові“, „Я – вона“, „По п’яте“), і вийшла б незла книженція для ознайомлення українського читача із творчістю талановитої польської поетеси.
Бо її поетична мова вирізняється не тільки на тлі польської поезії. Після 2010 року Кристину Лєнковську критики розглядають у контексті п’яти найяскравіших поетес, серед яких Віслава Шимборська, Ева Ліпська, Юлія Хартвіг… Се інтелектуально-філософська лірика з надривним відчуттям болю екзистенційної самоти.
Мене завжди дивує польський верлібровий вірш. Ніби нічого особливого, майже прозова хода, і в той же час особливий новелістичний пуант, який додає віршеві відкритості, філософської двозначности (як мінімум). Це та „дитяча“ несподіванка, яка витворює окрему мелодику вірша, її гармонійно-музичне звучання.
Аби не бути голослівним і не переконувати „натще“, зацитую один з віршів:
Щохвилини вбиваю одну нав’язливу думку як надокучливу муху.
А вона так хоче жити.
Придумала собі кохання як гігантську мушку овочівку.
Цікаво хто тоді помер би першим неприродною смертю:
я, вона чи той райський овоч?
(„По п’яте“)
Хоча мені імпонує переклад Василя Махна:
Щохвилі вбиваю одну нав’язливу думку як обридливу муху.
А вона тільки хоче жити.
Уявляю собі кохання як велетенську мушку
Цікаво хто ж тоді помер би першим неприродньою смертю:
Я, вона, чи той райський плід?
Може, це питання смаку або ж питання стереотипів. Але книга в перекладі Олександра Гордона все-таки виконує свою позитивну функцію, вона знайомить із творчістю однієї з найцікавіших польських поетес першої третини ХХІ-го століття. Так, скажете Ви, загнув. До третини ще 10 літ. Правда. Але Кристина Лєнковська з тих поетес, які з кожним роком тільки додають до свого світу, роблячи його виїмковою площиною індивідуального вростання в земний простір. Ще немає точок дотику, але є неймовірна туга за гармонією світу, в якому людина не була би так покинуто самотньою. Навіть, якщо вона прапраправнучка Еви – Ева, яка пізнає непізнане і відкриває в собі людське, сиріч божественне…