Що в’яже мене із Хоробом? Рік Бика – 1949, 1961. Знак Близнеця – 23 травня моє, 9/19 червня Хоробове (9-го народився, записаний 19-го). Богові Боже, Кесарю Кесареве. Ага. Ще село. Його під Івано-Франківськом, Драгомиричани, моє на Тернопіллі, між Чортковом і Бучачем – Джурин.
ХОРОБ, ПРОШУ Я ВАС…
Степанові Хоробу на 65-ліття
Вказувати вік людини, писати до її ювілею, се ніби підписувати вирок. Все, чоловіче, жив не жив, а звіт тримати треба. Се літературний нежарт. Бо коли я прийшов працювати в Івано-Франківськ в місцевий університет (звання Національного університет отримав за Кучми, а наповнення отримає за Мойсея), Степану Хоробу було 45, мені на 12 років менше.
Що в’яже мене із Хоробом? Рік Бика – 1949, 1961. Знак Близнеця – 23 травня моє, 9/19 червня Хоробове (9-го народився, записаний 19-го). Богові Боже, Кесарю Кесареве. Ага. Ще село. Його під Івано-Франківськом, Драгомиричани, моє на Тернопіллі, між Чортковом і Бучачем – Джурин.
Степан Іванович – до керівника або з пошаною, або ж ніяк – другий Степан у родині, й, здається, остання дитина в сімʼї, чи не восьма? Того ж року, як він народився, його старшого брата Степана вбили. Хлопцеві вже було чи не 20. Война, знаєте. Вічна московсько-українська война.
Степан Хороб вчився на філфаці Івано-Франківського педінституту. Здається, коли закінчував навчання, то інститут отримав імʼя Василя Стефаника. Трошки працював учителем, одружився на талановитій випускниці філологічного факультету Марті Мельник (тепер доцент кафедри української літератури Марта Богданівна Хороб), одружився, народилася у молодого подружжя донька Мирослава, працював журналістом, допрацювався до керівника відділу обласної газети, народилася, здива, як жартували знайомі й самі батьки(вже на початку 90-х), друга донька Соломія. І ось у 1986 році Степан Іванович з посади керівника відділу обласної газети перейшов на посаду… лаборанта кафедри української літератури Івано-Франківського педінституту ім. Василя Стефаника.
З 1986 до 2002 року Степан Хороб пройшов шлях від лаборанта до завідувача кафедри української літератури і доктора філологічних наук. Своєму захопленню Степан Хороб не зраджував і не зраджує по нині – драматургія. Щось є у Степана Івановича від незреалізованого актора. Він добре грав у футбол. І нині слідкує за всіма футбольними подіями; гарно співає, ліричний тембр його співу зачаровує, особливо у ансамблі «КАпець» чи «КапЕць» (співали з ним Микола Лесюк, Богдан Грицишин, Степан Копчак) треба було чути у їхньому виконанні хоча би польську пісню «Кава мусє биць».
У Степана Івановича декілька наукових книг, присвячених українській драматургії ХІХ-ХХ століття; він досліджує християнський контекст цієї драматургії; ним упорядковано декілька видань, п’єси Василя Лімниченка (Мельника), поетичні твори, присвячені Йосипові Сліпому; і найважливіша поки що з упорядкованих ним книг, літературознавчі і літературно-критичні праці Володимира Державина.
Степан Хороб є членом Національної спілки журналістів (здається з 1979 року), Національної спілки письменників України (з 2011 року), член Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Він читає лекції, пише статті, керує дисертаціями – кандидатськими і докторськими, бере участь у наукових радах по присвоєнню наукових звань. Словом, працює.
Декілька років тому пережив особисту трагедію – смерть старшої доньки Мирослави після других пологів (лікарська помилка). Тепер разом з дружиною і зятем Андрієм виховують двох онуків – Назара і Остапа. Молодша донька Соломія вчиться в аспірантурі. Життя.
Степан Хороб завжди має потребу змінювати навколо себе світ. Не завжди сам змінюється, але це вже питання не ювілейної бесіди. Гадаю, таких ентузіастів слова, сумлінних, талановитих трудівників і неперевершених акторів в побуті завжди бракуватиме. Бо слово їхнє, слід їхній, карма їхня, не тільки галицька, але й українська. На цьому стоїть не тільки Степан Хороб, але й всі ми, прошу я Вас…