Отримав Офіційного листа від Шевченківського Комітету за підписом пана Олійника. Подаю неофіційну відповідь (себто, се можу писати і не я, а хтось, ніби “я”):
Шановний Борисе Іллічу. У Вашому офіційному листі є деякі неточності, які мушу озвучити: не проводять “торги” і не “записують у чергу”, а “мовляв”, “така чи приблизно такого змісту бесіда нібито відбулася”. Тобто, мій матеріял не є дописом у Прокуратуру, а полемічним матеріялом. Мені дивно, що зі всіх опусів, які з”являються і ще, напевне, будуть з”являтися про Шевченківську премію, Ви вибрали мій як найоптимальніший.
Колись Цезар розвівся із дружиною, яку звинувачували у зраді. Коли у суді звинувачення не підтвердилися, Цезаря запитали, чи він відкличе свою претензію. “Ні, – відповів сей дивний чоловік. – На жінку Цезаря навіть підозра не повинна падати”.
Тому, коли є стільки претензій до шевченківського номінування, потрібно не закриватися від них, чи не знаходити крайнього барана, а подумати над тим, що не так і чому не так.
Я спробую на сторінках “ЛУ” або повторити сі міркування, або розвинути їх.
Але найголовніше: якби я не думав про загальну народну справу, то просто би мовчав або поза очі обпльовував. А оскільки я говорю публічно, то говорю не для того, аби принизити чи образити, а для того, аби щось змінити. І це “щось” означає зміни позитивні.
Зі щирою повагою до Вас Євген Баран