Тадей Карабович (Tadeusz Karabowicz) – амбасадор поетичної культури. В його перекладацькому доробку автори різних поколінь української та польської літератур ближчають до читачів завдяки небуденному хисту інтерпретатора, що наділений витонченим чуттям поетичного слова. З голосу Тадея Карабовича польською зазвучали Віра Вовк, Ігор Калинець, Йосип Струцюк, Леся Степовичка, Тетяна Фольварочна, Світлана Бреславська, Надія Гаврилюк, Олена Кицан Пашук, Віталій Білозір, Любомир Лесонін, Інна Гончар, Віталій Скоропляс, Марія Шунь, Станіслав Новицький, Антін Іщук, Олексій Долгульов, В’ячеслав Кондратюк, Артем Луценко, Іван Златокудр, Валентин Переверза та ін.; українською – Тадеуш Ружевич, Томк Фопка, Роберт Януш Томаля, Єжи Групінський, Бартош Длубала і т.д.
Одначе у Тадея Карабовича перекладацтво органічно виростає не тільки зі знання мов, із вродженого естетичного смаку, а і з того незаперечного факту, що пан Тадей – самобутній поет, автор численних збірок, перелік яких отут неповний:«Zapatrzenia», «Вологість землі», «Біля вогню», «Кличу тебе як ластівку», «Атлантида», «Довга розлука», «Уже вечір. Вибрані поезії», «Забутість», «Лугини».
Тож медаль «За заслуги в культурі Gloria Artis», що її удостоївся Тадей Карабович від Міністерства Культури та національної спадщини Польщі, цілком ним заслужена як оригінальною творчістю так і тлумаченням чужих текстів, яке збагачує культуру обох народів – польського та українського. Сердечно вітаючи пана Тадея з високою відзнакою, хочу як віршознавець і літературний критик вчергове відзначити оригінальність образності в поезії шановного автора. Свіжість емоцій, мовний колорит і первісність як нероздільність зі світом природи визначальні не тільки для збірки «Лугини» (2019), а й для творчості Тадея Карабовича загалом – і давньої, і найновішої.
Ось хоча б дві поезії про яблука – деталь пейзажу, що одначе має тривалу літературну історію, вкорінену в міфи. У вірші «Осіннє яблуко» ліричний персонаж пливе назустріч коханій, але ця подорож водночас і тепер, у зрілості, і в минулому (більшість дієслів, крім останнього, минулого часу):
Осіннє яблуко дароване на перелазі
я засоромлено тримав в долонях
місяць освітлював мої закохані слова
я плив з осіннім яблуком до тебе
на човні ночі між берегами мрій
я не забув дорогу як тобі здавалося
як пізно на стежці якою я до тебе іду
Та й осіннє яблуко – рівночасно і плід саду; і плід, дарований коханою в юні роки; і плід, який зрілий персонаж везе своїй коханій по багатьох спільних літах, адже не забув дорогу «між берегами мрій» і йде нею ще і тепер. А ще ж осіннє яблукоможе бути метафорою закоханого слова – зізнання в коханні, якого персонаж трохи соромиться, або самого місяця, що освітлював закохані слова. Кажемо ж: дістав місяць із неба, зробив для когось романтичний жест понад власну спромогу.
У поезії «Прощальні вінки» замість зустрічі – розлука, а мрії заступає спомин. Але центральні образи ті ж, що і в поезії «Осіннє яблуко» – човен, яблуко і… осінь. От тільки останню укрито за метафорою яблук, які мають стукотіти вниз і непохитні котитися (як сльози і «як човен / в сторону ночі»):
Яблука неначе прощальні вінки
я тобі несу в долонях
кладу їх на підвіконні
щоб стукотіли вниз
щоб непохитні котилися
як човен
в сторону ночі
яблука на Спаса прощальні
несу на підвіконня
чи мене пам’ятаєш досі
в білому
далекому сні
я тебе зустрів на Спаса
де гора в хрестах
забута
в білому далекому сні
Одначе «яблука прощальні» поет уподібнює прощальним вінкам. І це є натяком на вічну розлуку персонажів. Але з іншого боку, є вислів лавровий вінок і, якщо брати образ поезії в цьому контексті, то персонаж ніби приносить своїй коханій прощальну прославу перед розлукою. Втім і мить прощання обертається миттю зустрічі (обидві – на Спаса), кінець стає початком (нехай і «в білому далекому сні»). А яблуко вже не тільки човном, а і колом вічності, вінком слави.
Тадей Карабович – унікальна особистість, яка популяризує українське слово на польських теренах у перекладній і оригінальній творчості. Зичимо йому невичерпного натхнення, свіжості поетичного вислову та нев’янучого вінка слави від поціновувачів красного письменства.
Надія Гаврилюк (м. Київ)