У загальноосвітній школі села Пилипчого, що на Борщівщині, діє унікальний музей всесвітньовідомого українського митця, художника Якова Гніздовського.
Пилипчанська земля народила його і викохала, але волею долі судилося її синові віддати свій унікальний талант землі чужій. Про досягнення митця за кордоном його співвітчизники дізналися лише після здобуття Україною незалежності. Його творами прикрашені стіни Білого Дому у Вашингтоні, були вони також у робочому кабінеті Джона Кеннеді, ним пишаються найвідоміші музеї і бібліотеки світу. У 2005 році в залах Національного музею у Львові відбулась його перша виставка, присвячена 90-річчю з дня народження та 20-річчю з дня смерті. Дружина художника Софія Гніздовська подарувала твори митця українським музеям.
Усі газети того часу зарясніли радісними заголовками, що, мовляв, повернулася на батьківщину творча спадщина митця і його ім’я. Та, на жаль, не було вже самого художника, він більше не повернувся до рідних країв, помер на чужині. Його прах, як він і заповідав, рідні перепоховали на Личаківському кладовищі у Львові лише у 2005 році.
Яків Гніздовський був здібним учнем у Чортківській гімназії, де вчився до 1933 року. Згодом було навчання у Львівській духовній семінарії. Але сталось непередбачуване: у гуртожитку польська поліція знаходить пропагандистські листівки, підозрює, що студенти належать до націоналістичного гуртка і заарештовує усіх. В число арештантів, абсолютно безпідставно потрапляє і Яків.
На судовому процесі підсудний Яків Гніздоський сидів з аркушами паперу і за час слухань намалював усіх його учасників. Коли суддя побачив роботи студента, був вражений, переконався, що у хлопця є талант, і зняв з нього усі обвинувачення. Ця творча імпровізація врятувала Якова Гніздовського від тюрми, йому вдалось виїхати, та не до Німеччини, куди дуже прагнув, а до Варшави. Вступив до Академії мистецтв, потім переїхав до Хорватії, де вчився в Загребській академії й познайомився з тамтешньою легендою – скульптором Іваном Мештровичем.
Останній раз він покинув Україну у 1936 році. І це було дійсно востаннє, адже більше він на рідну землю не повернеться. Доля водитиме його тернистими шляхами самовдосконалення і пізнання. І він вистоїть, хоч і було йому надзвичайно важко. У 1949 році художник переїхав до Америки, де його талант розкрився сповна, і згодом про нього говоритимуть як про американського графіка, який народився в Україні. Твори Якова Гніздовського включені у виставку сучасної американської графіки, яка об’їздила більшість країн світу. Про свою творчу працю за кордоном він скаже так: «Обставини часто більше піклуються нами, ніж наші найгарячіші бажання і прецизно обдумані плани».
Варто лише раз побачити графіку Гніздовського, щоб запам’ятати її назавжди. Ці витончені лінії, точна, майже ювелірна робота свідчать про особливість неповторного стилю митця. Він умів знаходити геніальне у простому, і тому вівці, яблука, індики, коти, дерева ставали на дереворізах і гравюрах витворами мистецтва.
Жителі Пилипчого віддали шану великому митцю, створивши у стінах школи музей його імені. Як каже директор школи Іван Пенькало, то була духовна потреба і просто обов’язок земляків перед художником. Таку ідею давно виношував житель села, на жаль, сьогодні вже покійний Іван Васильович Гуменюк. У рідному селі художника жило ще багато його родичів, вони поділилися з засновниками світлинами, документами, ранніми роботами Якова Гніздовського. Велику допомогу у створенні музею надала і дружина художника. Так вдалося відкрити перший стенд у 1992 році. А згодом, коли вже назбиралось більше матеріалів, під музей виділили частину першого поверху школи. За допомоги Івана Гуменюка, художників Якова Гніздовського (племінника митця), Романа Стратійчука, небайдужих жителів села Бориса Костюка, Дарїї Ткач і місцевих учителів, за одне лише літо вдалося оформити повноцінний музей талановитого земляка.
На базі музею часто проходять творчі семінари, відкриті уроки і години пам’яті. Цікаві екскурсії проводить його завідувачка Людмила Костюк, яка, окрім цього, працює педагогом-організатором та керівником різноманітних творчих гуртків, що діють у стінах закладу. Так на належному рівні увіковічена пам’ять про митця світового рівня у мальовничому селі його дитинства – Пилипчому.
Марина Васильчук
