Чортківські прибамбаси в оригіналі
Як не дивно, але серед багатьох моїх приятелів, звісно тих, які жодного дня не можуть прожити без газетного чи журнального рядка, розповзлися чутки/здогадки/нісенітниці про те, що Володимир Погорецький усамітнився, але не відійшов від активного суспільного життя, використовує свій сякий-такий газетярський хист тільки на критику чинної влади, особливо дратує його призначення на посаду голови Чортківської РДА Степана Кобіса і через якісь особисті образи/підозри/сумніви, нікому невідомі амбіції зводить порахунки з місцевими можновладцями.Врапт повернувся до журналістики, попри те, що колись заявляв: «Не має у мене ні сил, ні бажання, ні часу займатися демагогією, сипати бісер перед кожним «зустрічним/поперечним» недостойником і на моїй журналістській кар’єрі потрібно поставити велику і жирну крапку. Буду займається тільки літературними справами».
Спішу заявити, що я справді впритул і серйозно вирішив зайнятися літературною діяльністю, зосередити свою увагу на журналі “Золота ПЕКТОРАЛЬ”, а також працюю над новою поетичною збіркою та художньою прозою, іншими книжковими проектами, серед яких – «Книга пам’яті. Чортківська земля». Але я зовсім не збираюся зникати із журналістського обрію-горизонту і в силу своїх можливостей та здібностей буду співпрацювати з різними виданнями, тільки не співатиму дифірамби новозавітнім чудотворцям із провладного олімпу, небожителям у лапках, які силою рвуться у царство небесне, розбудоване темноносцями за живоття собі на землі. З чортківськими і тернопільськими журналістами у мене залишаються добрі, себто приязні взаємини, бо чогось інакшого, вважаю, між колегами-однодумцями і не може бути. Але я, щоб впливати на суспільне життя краю, власне, і «перезавантажив» сайт «Золотої Пекторалі» – перевів його з чисто літературної площини в інформаційно-літературний формат, на якому, крім журнальних текстів наголос ставиться на різні публікації, в яких домінує чортківський вектор суспільних проблем, історії, культури і просвітництва. Знаю точно, що моє Інтернет-видання не займається і не буде займатися якоюсь бульварщиною, провокувати різні суспільні події, подавати їх у спотвореному вигляді, а коментарі анонімних авторів, які ображатимуть гідність тої чи іншої особи будуть видалятися мною чи адміністратором сайту без обговорень.
Звісно, що без конструктивної критики не обійтися, гостре слово буде направлене до кожного місцевого чиновника, який з чиєїсь легкої руки вже встиг собі намалювати німб над головою, князьків місцевого маштабу, які звикли у цьому житті лише лайдакувати.
А тепер поясню свою позицію, яка десь зачіпає владні повноваження нового голови Чортківської РДА Степана Кобіса. Не заперечую, якісь сумніви до цієї особи, яко представника партії влади, в мене були, але позавчорашнє засідання сесії районної ради і спілкування з приятелями-депутатами їх вже, здається, розвіяли. Справді, виглядає так, особливо після виступу Степана Кобіса перед депутатами районної ради, що ця людина прийшла у наш район працювати, а не займатися інтригами та політичним мудруванням. Відчувається досвід і впевненість, а не пустопорожні обіцянки нового керівника району. Починаю вірити, що влада у районі дісталася справжньому господарникові, культурній, освіченій, інтелігентній людині, якій не чужі людські проблеми, мораль і духовні цінності, за які можна давати найвищу оцінку, мають у його природі перевагу над холодним розрахунком і мутною балаканиною. Та і мої бойові побратими – воїни-«афганці» із Заліщицького району довели мені, що із Степаном Кобісом можна домовлятись і співпрацювати. Він вимогливий і слів на вітер не кидає. Ця риса характеру, безумовно, буде добре оцінена чортківчанами. Звісно, якщо його слова будуть мати інше забарвлення, ніж вчинки, то протестні настрої чортківського люду будуть лише посилюватися. Це ж саме озвучив на минулій сесії голова бюджетної комісії обласної ради Олександр Стадник, коли вистував перед депутатським загалом. А ще “головний фінансист” області просторік, що Чортківщині повезло з новим керівником, бо це бачиться і на на відстані: «Степан Кобіс, що вкрай важливо, готовий до діалогу з депутатським корпусом райради, його найменше цікавить політична складова усіх суспільних процесів, а має він, виходжу із своїх міркувань, нестримне бажанням навести лад у господарстві району. І та програма розвитку, а не проїдання на 2013 рік, яку він виклав сьогодні перед нами, заслуговує похвальних відгуків. В свою чергу, сказати, бодай, кілька добрих слів не можу про голову Тернопільської ОДА Валентина Хоптяна – це людина завсім інших інтересів та поглядів, який вже тривалий час ігнорує сесійні засідання обласної ради, веде себе грубо і неадекватно, а партійні інтереси він ставить вище за соціальні та економічні стандарти нашої області. Але сподіваюсь, що найближчим часом депутатський корпус обласної ради допоможе в лапках Президентові України звільнити із займаної посади особу, до якої довіра жителів Тернопільської області сягнула нульової позначки».
Гай-гай, скільки нездійснених покликань сховано під чорне сукно життя. Скільки мрій і сподівань розсіялися за вітром… Ниціє наше суспільство, позбавивши людину того найсокровеннішого, що у ній є – високої мрії.
Начальники також бувають різними – є такі, яких шанують і поважають люди, а є, що і ламаного гроша у цьому посвітті не вартують. Джерелом, фундаментом усіх добрих справ є любов і духовність. Інших чинників для загального добра нації нема і не може бути. Для космополітів, випадкових людей у владі усі ці наші розмови до одного місця. Але на них ще, і на йоту не сумніваюсь, прийде перегодом суд Божий і людський.
За належність до імперії ми платили дорого. Одні відцуранням рідної мови, інші байдужістю до свого народу, а отже й своєї власної. Ще хтось – втратою національної гідності, духовним зубожінням. Але вже більше двадцяти років живемо у незалежній державі, але живемо бідно. Чому? Бо урядують нами безбожники, неуки, злодії. Ось така, на жаль, гірка-сумна проза нашого життя.
Одного високого церковного достойника запитали, що б він хотів побажати українським олігаргам, людям із значними статками. Той відповів: “Частіше бувати на похоронах своїх друзів”. І направду мудрі слова сказав святець: ми із собою нічого на той світ не візьмемо, але що залишимо після себе тут на землі – то пам’ять..
Володимир Погорецький.