Я приїхала з подружкою в літній табір. Того дня ми посварилися через якусь дрібницю. Щоб показати, яка я обурена, вирішила помінятися ліжками з дівчинкою, з якою ніхто не дружив. Ліжко — біля дверей.
У сусідньому холі, поряд із нашою кімнатою, працювала бригада, ремонт робили. Тут снували будівельники. І ось тієї ночі я прокинулася від того, що хтось трясе мене за плече. Я не могла второпати, що коїться. Наді мною схилився чоловік у білому халаті. Пошепки сказав, що він лікар і що я не повинна кричати — він перевіряє наявність кліщів.
Чоловік затиснув мені рота рукою. І згвалтував. Я намагалася закричати від болю, але він дуже грубо втиснув мене в подушку, аж порізавши мені губу об зуб до крові. Потім він ще довго мене утримував. І примовляв, що все добре, що так і має бути. Я дуже боялася і тихенько плакала, навіть не пручаючись. Досі не розумію, як так вийшло, що ніхто з дівчаток не прокинувся… Після всього цього він засунув мою нічну сорочку мені під подушку і пішов. Я, гола, побрела до туалету, де мене знудило. Потім повернулася до кімнати і вмить заснула.
На ранок я прокинулася і все усвідомила. Зчинила страшну істерику. Кричала, не вилазячи з ліжка. Було дуже соромно сказати, що мене згвалтували. Та й навряд чи я тоді навіть знала це слово! Тому, натягуючи ковдру аж до підборіддя, плакала, що “прийшов лікар і зробив мені невідомий укол”. Мені було дуже соромно зізнатися, що відбулося насправді. Вожата зірвала з мене ковдру і побачила, що я була гола, простирадло збите в безформну грудку, а на матраці — свіжі сліди крові. І сорочку знайшла. Викликала психолога та старшого вожатого. Мене одягнули, і психолог повела мене до озера “розмовляти”. Питала, чи не могло мені це наснитися. Казала, що, можливо, у мене просто почалося місячне, звідси і кров. Я мовчки плакала. Психолог викликала міліцію. Коли переді мною поклали аркуш паперу й попросили все написати, я почала виводити слова. Але зупинилася. Я просто не змогла. Подивилася на міліціонера, а він сказав: “Пиши-пиши, зараз будемо батькам дзвонити, розповідати”. І тут я зрозуміла, що мою ганьбу відкриють батькам, бабусі, вони мене зненавидять і стануть зневажати! Що я не зможу дивитися їм в очі, бо я навіть не опиралася! Я ж могла кричати, але не кричала. Я ж могла відбиватися, але не відбивалася. Тоді зім’яла аркуш і сказала, що мені все наснилося і я не буду писати нічого. Адміністрація зітхнула з полегшенням.
Тепер я вже доросла жінка, мені 22 роки. Живу з чоловіком, у нас все добре, ми любимо одне одного. Він знає про той випадок. Але без подробиць і деталей. Я ніколи не розповідала все цілком. З подружнім обов’язком у нас виникають складнощі. Він любить нестримні любощі, а я починаю нер-вуватися, відбиватися. Цього страху вже не побороти. У мене іноді стаються огидні істерики. Неначе дивлюся на себе збоку і нічого змінити не можу — починаю бити посуд, плакати. Здогадуюся, що корені цього сягають у дитинство. І ще, дивно це визнавати, але у мене є відраза. До частини мене. Я справді не знаю, як це пояснити… Противно дивитися… Як навіжена дотримуюся гігієни, можу по кільканадцять разів на день митися. І розумію, що це від того, що той будівельник тоді чіпав мене своїми брудними руками. Від нього так пахло фарбою. Тепер, до всього іншого, коли відчуваю запах фарби, мене починає тіпати. Ледь вдається себе контролювати.
Часом шкода чоловіка. Він такий добрий, уважний, заслуговує на кращу. А я дісталася йому наче “зламаною”. Хочеться просити у нього пробачення. Хоча я ж не винна! Якби тоді мене підтримали, повели до лікаря, може, я би й пережила ту травму спокійніше. Але…
Людмила С.