Що надихає мене на творчість? Біла ностальгія за Україною, коли я мандрував у інші країни світу літаками над Чорним морем та над океанами. Я кровно люблю небо і люблю море. А ще у назві цієї книги закодовано суспільний смисл: духовні польоти двічі посмайданної України. Чорне море стало символом важливих геополітичних подій для України і для світу. Загалом же мене надихає кохання, космос і любов до батьківщини у всіх її вимірах – від рідної Волині до планети Земля.
Коли я став поетом у 1985 році – то розпалася велика Імперія – СРСР. Імперія, очевидно, відчувала, що український поет розвалить її, тобто – або він, або вона, жартома кажучи, тому хотіла знищити мене і вислала в тайгу, подалі від гріха. Але я вижив завдяки поезії, яка, як і молитва, є розмовою з вічністю, з майбутніми поколіннями, з Богом. Якщо поет справжній, він так чи інакше заангажований в геополітику. Я відчув це на прикладі власної долі. Тому коли зараз навіть різні церкви сперечаються між собою, хто ближче до Всевишнього, поет має бути мудрим міфотворцем-миротворцем в інтимному та глобальному масштабах, коли навколо війна. А коли навколо болото й застій – то поет як особа духовна і душевна — першим має закликати до боротьби за правду, честь, гідність, свободу і показувати особистий приклад у житті, не лише у своїх творах. Мені подобається романтична формула лорда Байрона: «поезія політики». Це значить, що поет завжди має зоставатися поетом і опоетизовувати, обожнювати світ і Всесвіт. Політики тимчасові, а поет вічний.
Кожен поет в ідеалі творить свою релігію і проходить у своїй життєтворчості та текстотворчості шлях свого народу і людства: від полібожжя до монобожжя. Тобто я довгий час був бурхливим язичником, тому оспівував природу – творіння Творця. Через образи природи я опоетизовував навіть кохання чи війну. Тепер же я схильний більше шукати Того, хто створив природу і розмовляти з ним мовою поезії… Адже завжди цікавіше мати справу із Творцем, а не з творінням, конценнтруючи в поетичних образах вічність у мить, а мить розтягуючи до вічності.
Я черпаю матеріал для творчості з первинних свіжих вражень, кольорів, запахів, звуків, доторків та пісень і казок мого раннього (десь до 5 років) дитинства, коли я жив із дідами і прадідами. А прабабуся Ганна геніально розповідала мені казки та співала древні, фольклорні, глибокі, як артезіанські колодязі, пісні. Потім, коли в моїй душі народилася музика, я почав описувати її словами, тобто поезія для мене – це музика, написана словами… я вчився як творити зміст і форму тексту та життєтексту у великих поетів України та світу – як жити і як писати. Не можливо бути більшим поетом, скажімо, за того ж Байрона, чи Вергілія, чи наших — філософа-поета Григорія Сковороду, Тараса Шевченка… можна продовжити їх традиції і стати знаковим поетом свого часу. Я намагаюся іти цим важким і щасливим Шляхом.
На війні, в окопах реально не напишеш великий роман. Там людське серце потребує молитви й пісні. Тому я радий, що кілька моїх віршів стали піснями, які співають на війні. Відомий український режисер Сергій Архипчук узяв добірку моїх віршів для читання їх на фронті. Мій зять – офіцер української армії. Я сам записувався добровольцем… Тобто я відчуваю, яка велика, апокаліптичного розмаху, війна зараз відбувається в душі кожної людини і кожної країни. Я також на цій війні. Тому я вже почав писати про неї в моєму романі у віршах «Паломник» та в інших творах.
Я маю чимало ще не надрукованих рукописів різних жанрів: вірші, поеми, прозові романи та повісті, драматургію, есеїстику, твори для дітей. Чекаю хороших видавців. А ще мною розпочато чимало нових творів різних жанрів. Хоча зараз творю свій основний твір – життєтекст, адже міф про поета складається із його біографії, творів та фотографії. Більшість своїх творів я написав у дорозі – в поїздах, на кораблях, у літаках… Тому із задоволенням полетів би у космос – на безлюдну планету-острів…
Мої улюблені книги я знаю напам’ять, тому на безлюдний остів взяв би пачку чистого паперу і олівець – щоби в самоті і зосередженості безлюдного острова написати нову книгу, яка би облагороджувала і врятувала людство від… людства.