У мальовничій долині Серету, ніби у долонях навколишніх пагорбів, красується старовинне українське містечко Чортків. Згадка про нього сягає XVI століття. У старій, лівобережній частині міста, в променях сонця виблискує золотом величних бань церква Святої Покрови, але значно цінніші за золото куполів ті зерна віри, що плекають у своїх душах і серцях пастирі та парафіяни цього храму.
Та й саме місце, де стоїть церква, позначене особливою благодаттю, бо ще до спорудження храму, понад 100 літ назад, забило тут джерело із надзвичайно смачною та цілющою водою, над яким незабаром зросла капличка Матері Божої. Невдовзі віруючі люди вирішили спорудити тут церкву на славу Божої Матері Покрови. І ось у 1905 році на пагорбі біля джерела постала Святопокровська церква.
З історичних джерел відомо, що князь Ярослав Мудрий 1037 року в церкві Благовіщення в Києві віддає весь народ України-Руси під опіку і Покров Божій Матері. Так, з волі одного з наймудріших та найсправедливіших володарів, Богоматір стає Покровителькою нашого народу, Заступницею за нас, грішних, передСпасителем і Господом нашим. Вона допомагає кожному знайти свій шлях до храму і до Бога. Тому ми, православні християни, знаючи і розуміючи це, за любов нашої Небесної Заступниці віддячуємо щирою любов’ю та палкою молитвою.
Побудуєм Божий Храм
Відомостей про побудову церкви Святої Покрови на сьогодні збереглося дуже мало. В основному це усні свідчення рідних та близьких тих людей, що брали участь в безпосередньому будівництві.
«Мій дід, Теодор Плецан, був активним будівником церкви. На той час, як розпочалось її спорудження, завершувалась будова залізниці сполученням «Станіславів – Гусятин», де мій дід працював протягом п’яти років, за що йому виплатили значну суму грошей. З неї він пожертвував на будову церкви 1000 ринських. Дід мав пару гарних коней та бричку – возив керівників будови до залізниці (а це були австрійці). Дідова дружина варила їм український борщ, вареники з сиром, зі сливами – їм дуже подобалась наша традиційна галицька кухня. Тоді тато з дідом попросили виділити кілька вагонів каменю на будову церкви. Той камінь дід разом із трьома синами та дочкою перевіз на місце будови.»
«За активну участь у побудові храму дід згодом мав честь сидіти на першій лавці у церкві, де була прикріплена табличка з його прізвищем», – розповідає онук Теодора Плецана, корінний мешканець Чорткова Петро Білінський.
Побудована церква у 1903-1905 роках у візантійському класично-романському стилі на кошти українців міста Чорткова, колишньої Долішньої Вигнанки, Горішньої Вигнанки, присілків Переходи, Чорний Ліс, Зелена, Вавринів, Бердо, Синяково, Липків, села Пастуше. Особливо значні суми пожертвували на будівництво храму такі місцеві заможні люди, як:
І. Пиріг, M. Король, В. Саварин (прадід директора Чортківського районного краєзнавчого музею п. Я. Чорпіти), Г. Черкес, П. Мимохід, Я. Пасічник, М.Дражньовський та інші. Матеріальну допомогу надавали також українські монастирі отців Василіанів та отців Редемптористів Львова, Крехова, Жовкви, Кристополя, Бучача, Станіслава тощо.
Церква збудованаза проектом Львівської архітектурної компанії під керівництвом архітектора Миколи Шашкевича і чортківського будівничого Андрія Дражньовського, який керував будівництвом.
Камінь для будівництва взято із вигнанських та скалецьких каменоломень, цеглу – з місцевих цегелень, пісок – з синяківських та білецьких кар’єрів, бляху використано виробництва краківської фірми «Гута». Головний дзвін було виписано із міста Надвірна, теперішньої Івано-Франківської області. Стару дзвіницю та капличку було вибудовано разом із церквою.
Велику роль у справі урядового затвердження плану будівництва, дозволу на нього, багатьох юридичних справ, пов’язаних з ними, відіграли такі люди, як: тодішній депутат до Віденського парламенту, професор, доктор О. Колеса, єпископ Г. Хомишин, священики О. Крушельницький, С. Кливак, адвокати А. Горбачевський, О. Юрчинський та інші.
14 жовтня 1905 року, на свято Пресвятої Покрови церкву було освячено Станіславським єпископом Григорієм Хомишиним і в ній було відправлено Службу Божу. Першими її парохами були священики – отці П. Дубинський та М. Черник. Історія храму тісно пов’язана з іменами отців Т. Чубатого, Л .Дзьоби, Р. Добрянського, М. Бабія, Д. Паневника, М. Дирди, Я. Тимчука, Ю. Бачинського, С. Потурняка, В.Мишковського, В.Кудрякова, М.Левковича.
Історія та час стерли чимало сторінок минулого цього святого храму… Але незаперечним є те, що в духовному житті українців церква незалежно від усіляких перепон і труднощів була Домом молитви і Слова Божого, яке вказувало всім на морально-етичні основи християнського життя. Такою вона залишається і тепер.