Світлотінь патріотки

Вже понад 16 рокiв (з грудня 1996 р.) тихо i скромно живе у чорткiвському будинку благодiйної служби милосердя «Карiтас» старенька жiнка. Згоряє, як воскова свiчка, у колишнiх казематах смертi (у пiдземеллях цього будинку ще пiвстолiття тому енкаведисти глумилися над людьми), часом зустрiчаючи холоднi iбездушнi погляди.

Велика патрiотка, колишня зв’язкова ОУН-УПА, в’язень концтаборiв, автор низки прозових книг про національно-визвольний Рух, виданих, до речі, за свою мізерну пенсію, бо змалечку знає, що не хлібом єдиним живе людина, а високою мораллю, ідеєю та Божим благословенням. Марiя Штепа – людина складної i трагiчної долi, але разом з тим дуже яскрава і цiкава особистiсть. Намотуючи спогади на життєве осердя розуму і серця, п. Марiя цiлими днями може розповiдати про героїку УПА.

Вже давно сивий туман покрив жінчині коси, зморшки побороздили обличчя, та серце i далi б’ється любов’ю до рідної землi. І битиметься, допоки житиме вона на цьому свiтi.

Ця могутня жiнка пройшла шалене пекло радянських концтаборiв, але не зламалася, не покорилася недолi – вижила, щоб утвердитись, багато працювала і працює на просвiтницькiй нивi, розповiдаючи чорткiвчанам про нацiонально-визвольний рух, будить їх до суспiльної працi у царинi розбудови Української держави. У будинку, де сьогоднi мешкає, створила національно-патрiотичний музей, себто музей жертв бiльшовицького террору. Вона донедавна була його опiкункою i берегинею. «Сьогодні, – говорить жінка деякі музейні експонати пропадають, нищаться, через те і болить мене серце найбільше». Пані Марія плекає надiю, що в майбутньому експонати музею захищатимуть надiйнi руки.

Вона не хоче для себе розкішних палаців і особливих статків, а прагне єдиного, щоби наші діти і внуки приходили у цей скорботний музей, і в цьому святому місці, де проллялися ріки сліз та крові молодих українців та українок, пройнялися духом високого патріотизму.

    Усамiтнившись, говорили ми з нею про воєнне лихолiття. Я згадував Афганiстан, вона – повстанщину. Так вже сталося, що я служив в окупацiйнiй армiї на територiї iншої держави, а вона на рiдних теренах боролася за нашу з вами свободу. Таких людей, як вона, залишилось небагато, але держава, за яку вони проливали кров, вперто не хоче визнавати їх ратних подвигiв. Хiба не парадокс: у незалежнiй Українськiй державi ще правлять бал дiти й онуки тих, хто свого часу по-звiрячому вбивав і розстрiлював таких, як п. Марiя Штепа.

Прошумiли, пронеслись, мов бистрi конi, лiта над тихоплинним Серетом, але в очах цiєї жiнки нема й тiнi каяття за прожитi роки i мiсiю, яку їй довелось виконати у молодостi. Якби Господь Бог знову дав їй можливiсть обирати долю, то, без сумнiву, вона вибрала б ту ж саму. Марiя Штепа любить повторювати: «Нiхто не примусить мене стати на колiна перед провокаторами!».

Я більше, ніж переконаний, що справжні українські патріоти загинули геройською смертю ще в криївках, наклали своїми головами у більшовицьких концтаборах.  Хоч як не ламала їх радянська репресивна машина, але вони не стали на шлях зради. Сьогодні таких одчайдухів залишилися одиниці. Та сьогодні чомусь клянуться в своєму геройтві ті, що ніколи не нюхали пороху в бойових діях проти енкаведистів, або були завербованими каральними органами радвлади ще від червоного вітру років.

Кожен із нас раз і назавжди повинен собі затямити, що фундаментом кожної держави є ідеалогія. Носієм української державницької ідеалогії якраз і є Марія Штепа.

Великий уклін вам, пані Маріє, за твердість характеру і душевну теплоту. Повірте, Господь бачить ваші стремління,  жертвенну працю і любов до України.

Переконаний, що тільки таким і має бути характер української жiнки – берегинi роду.

Снаги Вам, панi Марiє Штепо, ще на довгi роки життя!

 Володимир ПОГОРЕЦЬКИЙ