Ксенофобія в Україні – міф чи реальність?…

Немає сенсу нагадувати відому притчу про Вавилонську вежу – всі її знають. Можна лише уявити, що того трагічного дня люди, розходячись, несли в розумі не тільки свою мову, а й зародок ненависті до “не своїх” у серці. 21 березня, світ відзначає день боротьби за ліквідацію расової дискримінації. Зазначимо, що рішення про його святкування було прийняте на XXI сесії Генеральної Асамблеї ООН 26 жовтня 1966 року, і з тих пір він щорічно відзначається в цей день.

Ксенофобія в Україні – міф чи реальність?…

                                                                                                                                Ксенофобія – виклик сучасності чи нав’язливий,                                                                              панічний страх людини?  

  Бернард Шоу

Немає сенсу нагадувати відому притчу про Вавилонську вежу – всі її знають. Можна лише уявити, що того трагічного дня люди, розходячись, несли в розумі не тільки свою мову, а й зародок ненависті до “не своїх” у серці. 21 березня, світ відзначає день боротьби за ліквідацію расової дискримінації. Зазначимо, що рішення про його святкування було прийняте на XXI сесії Генеральної Асамблеї ООН 26 жовтня 1966 року, і з тих пір він щорічно відзначається в цей день.

«Всі люди народилися вільними й рівними за своєю гідністю   та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один стосовно одного в дусі братерства», – твердить найперша стаття Декларації Прав Людини (1948). Однак, усі люди різні – стільки ж на світі різних поглядів, характерів, темпераментів. Тож викорінити за «одним рецептом» чи однією Декларацією усі ксенофобські настрої неможливо, враховуючи тонку межу у визначенні понять і світосприйнятті різних людей та соціальних груп, через неухильну людську суб’єктивність. Стикнутися з цим можна у будь-якому соціумі, проте важлива і загальна налаштованість соціуму до т.зв. «чужинців», рівень толерантності, культури тощо. Ксенофобія походить від грецьких слів «ксенос» (чужинець) та «фобос» (страх). Це хворобливий стан, що виявляється у нав’язливому страху стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного або страх перед чужоземцями та ненависть до них. Проте з клінічних рамок це поняття давно вийшло на масштабні соціальні арени. Слід розуміти різницю між словами – ксенофобія та расизм: останній є крайнім, радикальним проявом ксенофобії, що ґрунтується виключно на ознаках раси. Проте прояви ксенофобії від цього не втрачають негативного характеру.

Розрізняють дві форми проявів ксенофобії. Перша – відокремлення, ізолювання від суспільства груп або людей, яких не вважають його частиною. Жертвами цього явища найчастіше та наймасовіше стають іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї, цигани, віднедавна і гомосексуалісти. Суспільство ігнорує їх, ставиться вороже, завдаючи шкоди уже такою ізоляцією.

Друга форма ксенофобії спершу не так насторожує: культурна, що стосується до «культурного» комплексу відмінностей. Кожна культура нині зазнає впливу інших, і часто ксенофобські прояви стають агресивним способом опору цьому впливові. Проте, де межа між захистом свого і наступом на інше, яке вважається чужим ?

Нетерпимість розвивається на ґрунті уявлень одного етносу (чи його представника) про типові (як йому здається) риси іншого етносу, його інтелектуальний і моральний рівень, звичаї, роль в історії тощо. Але чи можна формувати за однією ознакою судження про увесь народ? Таке ставлення формується протягом тривалого періоду, внаслідок взаємодії етносів. Найгірше, коли легкі, на перший погляд, поверхові висловлювання зрештою виливаються у конкретні дії – депортації й геноциди, прикладів яких чимало по всіх куточках світу, на жаль, і у вітчизняній історії… Риторику ворожнечі у новітньому часі часто провокують і мас-медіа – це так звана «мова ворожнечі», коли ненавмисне або за принципів редакційної політики вживаються узагальнюючі твердження про групи населення, окремі етноси в дусі ксенофобських настроїв. Найпоширенішим проявом «мови ворожнечі» в пресі є вказування етнічної приналежності злочинців в кримінальній хроніці, зумисне категоричні висловлювання на адресу «чужих» представників у суспільстві, тощо. Законодавці в Україні неодноразово «погрожували» недобросовісним журналістам відповідальністю (зокрема й кримінальною) за розпалювання нетерпимості, ксенофобських настроїв через ЗМІ. Також, мова ворожнечі може використовуватися і навмисно, для формування негативного образу, «образу ворога» в угоду певним політичним чи економічним інтересам, такий собі «чорний піар» на національному ґрунті. Однак, добре, що в Україні все ж таки є різні джерела інформації,  і очевидно через це ми маємо різні думки і погляди.

Однією із важливих властивостей ксенофобії є приписування кожному представнику певного етносу (або навіть людини зовнішньо схожій на певний етнос) стереотипних характеристик, гріхів і вад, якими цей етнос наділила суспільна свідомість. Наприклад: „негри – ліниві”, „євреї жадібні і хитрі”, „араби – терористи”, „цигани – злодії”, „американці – тупі”, „росіяни – алкоголіки” і т.п. Зазвичай ці уявлення знаходять відображення в усній народній творчості – анекдотах. Згадайте-но лише, скільки ви чули анекдотів про євреїв, естонців, молдаван, „москалів”, „хохлів”? Таких стереотипів в нашій колективній свідомості повно, однак вони звичайно різняться в кожного окремого народу, який має свій історичний досвід. Так, наприклад, існує традиційна неприязнь між англійцями та французами, які так само висміюють одне одного в анекдотах і приватних розмовах. Такі прояви ксенофобії не є шкідливими, а є радше нормальною сублімацією негативу, що з тих чи інших причин накопичився в народній пам’яті. Однак часто ксенофобія проявляється по-іншому – відверті образи або ігнорування, брутальні порушення прав, побиття і навіть вбивства на ґрунті національної, расової або релігійної неприязні, на жаль, не так рідко відбуваються в різних країнах і в Україні також.

Так, релігія завжди відігравала неабияку роль в усіх країнах та суспільствах. Саме через релігію в давні часи ідентифікували „своїх” і „чужих”, в ім’я релігії розпочиналися масштабні війни, а на вогнищах згорали тисячі людей, звинувачених у єресі. Як не дивно, хоча кожна релігія в основі своїй миролюбна, однак саме релігійна нетерпимість, особливо в минулому, ставала причиною насилля і численних жертв. Тому, говорячи про ксенофобію, неможливо обминути такий її вид як релігійна нетерпимість. Просте ствердження, що саме „наша” релігія є єдино правильною не можна розцінювати як дискримінацію. Існує безліч прикладів, коли представники різних релігій вільно уживаються разом, поважають одне одного і продуктивно співпрацюють над вирішенням різних проблем. Релігійна нетерпимість – це явище, коли група людей або ж ціле суспільство відмовляється терпимо відноситися до вірувань, практик або ж особистостей за релігійними мотивами, проявляє на практиці свою нетерпимість. Однак дуже часто, релігійна нетерпимість служить лише прикриттям для справжніх – економічних, політичних, соціальних, особистих – мотивів. Згадаймо найвідоміші і наймасштабніші прояви релігійної нетерпимості – у всіх випадках головними мотивами були аж ніяк не релігійні почуття.

В сучасній українській конституції релігія відділена від держави та проголошено свободу віросповідання. Більше 97% зареєстрованих на сьогодні релігійних громад в Україні є християнськими. Приблизно половина з них є православної традиції. Решту майже порівну поділяють католики та протестанти. Також в Україні проживають іудеї та мусульмани, а також невпинно зростає кількість спільнот нетрадиційних та новітніх релігійних рухів. У країні з такою кількістю релігій, звичайно, не можна уникнути конфліктів. Відомо про протистояння греко-католиків і православних, про складність відносин між різними гілками православ’я, про не толерантне ставлення до деяких протестантських напрямків та інших релігійних течій. Слід також відмітити різницю між регіонами України: так, на Заході палітра релігійних течій не така колоритна, як в інших регіонах країни, проте самі «західняки» набагато більш релігійні, а церкви мають набагато сильніший вплив на життя людей. Саме ООН захищає право на свободу вірувань у 18-й статті Загальної декларації прав людини, а в 2-й статті забороняє дискримінацію за релігійною ознакою. Однак подолати це явище в сучасному світі, на жаль, поки що не вдалося.

Ксенофобія існує повсюди – чи то небагата країна з яскраво вираженими протистояннями, чи то передові держави Західного світу. Певний відсоток невдоволених «чужинським» оточенням буде завжди, проте суспільству під силу тримати під контролем негативні прояви ксенофобії. Це не лише дієве законодавство і робота відповідних структур, а й рівень громадянської та моральної культури, толерантна позиція громадськості, небайдужість до негативних явищ дискримінації. Їх посиленню не повинні сприяти ані дії державного механізму, ані реакції суспільства.

Звісно, в багатонаціональній та багатоконфесійній Україні зовсім виключити такі конфлікти неможливо. Попри прагнення українців до миру, згоди і єдності, нікуди не поділися локальні суперечки на релігійному ґрунті. Гостро ставиться мовне питання, регіональна приналежність – все  напруженої ситуації останніх місяців. Вирівняти ситуацію – в силі кожного з нас. Прояви ксенофобії починаються з малого – необдуманого висловлювання, нетерплячості, небажання належним чином сприймати оточуючих як рівних собі. Але слід пам’ятати, що гідність людини значною мірою полягає у ставленні її до гідності інших. Помилкова думка, що хтось «чужий» винний у наших бідах не поправить нашого становища. Ми повинні розібратися в першу чергу із собою, визначитись хто ми є,  навчати наших дітей любити свій народ, культуру й традиції, та головне – вміти поступатися один одному. Оскільки, відкрита, людяна, самодостатня людина неодмінно поважатиме погляди і права людей навколо себе, як рівних – не нижчих чи вищих, а саме рівних. Про це говорить нам Декларація прав людини. Там не зазначено жодного іншого критерію, ніж бути людиною. Тож залишаймося людьми, шануючи людську честь, гідність, рівність прав, та будьмо толерантними до інших. Лише так ми зуміємо стати по-справжньому європейською нацією!

                                                                                           За матеріалами Інтернет видань