У Галілейському лісі (офіційно: Дача Галілея, площа 1856 га) в період фашистської окупації та більшовицького «звільнення» часто квартирували воїни УПА. Неодноразово там були великі бої, але жодна мілітарна сила не змогла їх вигнати з лісу.
На початку квітня 1945 р. зв’язкова Марія Осадчук із Сосулівки з подругою таємно відносила хлопцям продукти. Зустрічалася зі своїм знайомим Летючим (в селі говорили, що то – її чоловік). За харчі хлопці подякували і порадили якнайшвидше йти додому, бо чекають на бій зі «стрибками». «Стрибки» – це «істрєбітєльниє батальйони», до яких записували тих, хто боявся іти на фронт, їх посилали воювати з УПА, тобто з українським народом. Бій був аж на другий день. І хоч у ньому не брало участь усе військо командира Бистрого, повстанці розбили ворога. Поранений у руку Летючий попросив друзів: «Ведіть нас на лікування до моєї дружини Марії». Разом із ним до Осадчуків привели поранених у плече Явора і Лебедя. За коротку ніч хлопці на високій горі, поблизу городу Осадчуків (на «нічиїй» території), викопали криївку для шпиталю. Марії допомагали мати Теодозія та моя стрийна Ганна Юрків. Рани заживали повільно: мабуть, нападники стріляли «розривними» кулями.
20 квітня рано-вранці «червона мітла» оточила Ковалеву гору. Летючий крізь туман пробивався до криївки, по ньому стріляли і знову його було поранено. Марія хотіла добігти до чоловіка, але її заарештували. На стрілянину з криївки вийшли повстанці. Зав’язався бій. Сили були нерівні. Щоб не здатися ворогові, всі три зайшли у свій шпиталь і там… пострілялися. «Стрибки» обшукали крайні хати, але нічого підозрілого не виявили.
Мертвих виставили під читальнею для впізнання. Зганяли людей, але ті не йшли, хто приходив, крізь сльози говорив, що хлопці не з їхнього села. Під вартою стояла Марія. Уже не плакала – душа запеклася від болю. А розум навівав слова, яких ще вчора навчав Летючий: «Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!». Правду говорив. Тепер лежать, ніби соколи, що навіки впали з небес, закривавлені… А десь за ними виглядають матері… Готова була, щоб і її вбили. Руками обіймала закам’яніле серце – під ним народжувалося нове життя. Господи, порятуй хоч дитину, у Нагірянці людолови поклали в сиру землю мертвих повстанців, а Марію піддали нелюдським катуванням. Нічого не сказала, нікого не видала. Через брак доказів слідчий (о, диво!) відпустив Марію додому.
9 січня 1946 р. в той самий час, коли вивозили на заслання сім’ю Івана Ризака, бабка-повитуха прошепотіла: «Маріє, поздоровляю: ти народила повстанця… Летючого!». Хлопчика назвали Василем Васильовичем, а люди досі зовуть ласкаво – Васильком. Мати показала синові, де загинув його батько з товаришами, навчила любити працю і людей.
З настанням незалежності нашої Батьківщини греко-католицька громада села вшановує могили постанців із куреня Бистрого, які є у Галілейському лісі. Запрошують о. Романа Гамрацея, випускника Івано-Франківського теологічно-духовного інституту, батько якого був засуджений і висланий у мордовські табори. Василько з дружиною і синами – Зеновієм (названий так, як дід Летючий) і Володимиром – завжди беруть участь у громадській панахиді. Зв’язкова Марія Осадчук-Летюча прожила 90 років. На Великдень 2003 р., скуштувавши освяченої паски, відійшла у вічність. Вічна слава борцям за незалежність України!
Ананій ЮРКІВ, с. Сосулівка