“Писати вірші, малювати різними техніками і топити частинку себе в добрій книзі – франківська дівчина вміє розприділити світ свого творчого між одночасно кількома полюсами. Дуже активна, вдумлива і одночасно справжня, душевна – погодьтеся, рідкісне поєднання. Мілена Вітровська та її поезія – то один з полюсів художньої справжності”, – Іванна Стеф’юк.
***
Ти не закриєш востаннє очі,
ти не подаш мені хустину,
бо мамо,
я сьогодні вночі
за-ги-нув.
Мені тут лежати зимно,
мені тут спати страшно,
сира земля
дуже нестримна
і не-за-тиш-на.
За мною борці й герої
за нами та сила, з неба
Для чого?Гукаю за спиною
А мені:
бо так тре-ба.
Я бачу як ти похилилась,
я бачу старечого батька.
А сила?
а де моя сила?
натомість – роз-п’ят-тя.
Я ще повернуся весною
Коли розквітатимуть квіти
Скандують: Герої!Герої!
Герої!
Без за-по-ві-тів.
****
Пам’ять.
Хтось прокидається пізно вночі і плаче, бо йому пече,
бо коли він спав, поранили в його сильне плече,
бо коли він жив – хтось посягнув на його вірність і тил,
бо інколи він і сам є з тих захисних світил.
Кажуть, його серце не тане як перший сніг
і коли сонце ховається, лунає істеричний сміх.
Тільки АК та срібний батьківський хрест,
рятує його від холодної зими, від задушливих арештів
та інколи прикриває зі спини.
Зрештою є сім’я, дитина,що ходить у перший клас.
З собою декілька купюр, синці і старенький шкільний атлас
В нього є все,чого завтра вже могло б не бути
І хоч не матиме міцного сну, ніколи не з а б у д е т ь с я
про східну смерть,тиху й неголосну.
Головне, щоб його завжди пам’ятали люди.
****
Я земля, я земля, мені холодно й зимно,
в мені плач матерів, що ховають дітей.
В мені стільки гробів, що у їх половині
я не знаю імен, я не маю вістей
про наступну дитину.
Я земля, я земля, дайте воду і хліб,
я приймаю листки, недоплавлені квіти.
Ще сьогодні важливий і впевнений слід –
завтра сонцем постане, щоб в мені спопеліти
на схід.
Я земля, я земля, я чорнію щодень,
Я не можу мовчати, не даю собі ради.
Ти поглянь, скільки б цього року вишень
ми зібрали, та зненацька посіялось Градом,
із сусідніх кишень.
Кажуть, осінь віднадить.
Боже стань позаду нього навшпиньки а може
Боже будь з ним до самого закінчення
цього холодного дня але погожого
знаєш я ж навчуся любити на відстані
схоже як Твої долоні нагнуті до світла
так сходять з колій поїзди іноді не за планами
якщо б Ти зміг нашепчи йому тендітно
що не за датами стають інтимними та коханими
скажи що я люблю коли він засинає
і споглядає на мене з найбільшою світовою любов’ю
бо я напевне сказати цього поки не знаю
як і якими словами і якою мовою
скажи що як тільки мені випаде шанс побути
обов’язково захоплю його улюблені платівки та книги
нехай дві тисячі чотирнадцятий його не згубить
тільки нехай він нас зведе живими.
