Вересень 1939 року не приніс галичанам жаданої волі. Фашистська Німеччина і Радянський Союз поділили Польщу навпіл. Східна Галичина увійшла до складу найпотужнішої Совєтської імперії.
Почалися переслідування, репресії і арешти свідомих громадян. Панічний страх, здавалося, скував душу кожного галичанина. У Чорткові панували дні народного безправ’я. Найстрашнішим місцем стала Чортківська тюрма, що була запруджена арештантами. Тут чинилися нелюдські тортури, панували насилля і садизм. Коли з приходом німців відкрилися ворота цього „пекла на землі”, то люди побачили страхітливу картину: понівечені і розтерзані тіла невільних в’язнів, яких знищили більшовики в останній день відходу.
Другу частину в’язнів, а це близько однієї тисячі осіб, 2 липня 1941 року московські окупанти погнали на схід. Етапування пролягло через Скалу, Кам’янець Подільський і Вінницю. Аж в Уманьській тюрмі знайшли свій останній притулок наші ув’язнені краяни. Відступаючи з Чорткова москалі замордували отців-домініканців, пароха села Угринь о. Антона Ричаківського та ін. Вдячні жителі Заболотівки, звідки родом священик, і Угриня й досі бережуть пам’ять про нього.
Отець Антон Ричаківський народився в селі Заболотівка 1903 року в сім’ї Івана та Олени Ричаківських і був найстаршим серед шістьох дітей у родині. Здобув початкову освіту в селі Заболотівка, навчався у Чортківській гімназії.
Родина Ричаківських була глибоко віруючою, тому молодий Антон Ричаківський, не вагаючись, обирає священичий шлях. Вступає до греко-католицької духовної семінарії у Станіславі (нині Івано- Франківськ). Семінарія в Станіславі на той час була під орудою єпископа Григорія Хомишина. Тому й не дивно, що молодий семінарист, а згодом і греко-католицький священик веде активну просвітницьку роботу серед населення, особливо серед молоді, бере активну участь у популяризації української творчості, драматургії, на рівні з усіма грає у виставах біблійного змісту, одночасно виконуючи священичу місію – засівати душі людей Словом Божим.
Отець Антон Ричаківський обрав монаше життя і життя мученика за віру. Ще перебуваючи на служінні у селі Хмелева Заліщицького району, дізнався від людей, що його особою активно цікавляться представники нової червоної влади, і ця цікавість не несе нічого доброго. Тому змушений був тимчасово повернутися до рідної Заболотівки. Час від часу проводив Святі Літургії у рідному селі. Відтак його направляють до села Угринь Чортківського району, де отець Антон продовжує нести Слово Боже і слова патріотизму, національної гідності у душі односельчан. За це отця високо цінили парафіяни. Він був незаперечним авторитетом для всіх, і ця повага, підсилена пам’яттю про духовного наставника отця Антона, залишилася донині.
У 1941 році, коли відступали московські окупанти під натиском німецько-фашистської армії, каральні загони НКВД робили свою чорну справу. Майже одночасно, коли в чортківській тюрмі був винишений цвіт нації і безліч безневинних людей, у с. Угрині сталося полювання за греко-католицьким священиком. 28 червня його знайшли співробітники НКВД і повели дорогою вгору в напрямку лісу. Більше про отця Антона Ричаківського ніхто нічого не чув. Зробивши свою чорну справу, червоні карателі покинули село. Майже два тижні жителі села розшукували свого духівника. Та все марно. Лише випадково, 6 липня, коли тіло почало розкладатися, його знайшли. Очам відкрилася страшна картина – жорстоко замордоване тіло лежало в житі неподалік дороги, у якому впізнали отця Антона Ричаківського: шкіра була знята, нігті повіддирані і з вирізаним хрестом на плечах.
Хоронили отця на самого Івана на подвір’ї церкви села Угринь. Провести замордоване тіло отця Антона Ричаківського в останню путь прийшли віруючі з усіх довколишніх сіл.
