Після кількаденного Львівського книжкового форуму ми зустрілися з Володимиром Погорецьким і попросили дати відповідь на одне питання:
– Пане Володимире, чи задоволені Ви форматом і змістом цьогорічного форуму у Львові? Адже, як було анонсовано на вашому сайті, 14 вересня у місті Лева, в рамках ХХ Форуму видавців, в приміщенні Львівської організації Національної спілки письменників України відбудеться мистецька зустріч золотопекторалівців, у якій візьмуть участь і зустрінуться з читацькою аудиторією відомі українські письменники.
– Провівши гостей – колег-письменників, аналізую, як строгий суддя, оте золотопекторалівське святодійство на форумі. Свято, безперечно, вдалося, правда, пройшло воно якось аж дуже скромно, здається, ніби непомітно розчинилося у ряді заходів, якими рясніла програма форуму. Якщо говорити чесно, то я не люблю бувати на Львівському форумі, він через насиченість – нагадує мені «стовпотворіння і вавилон». Смутку можливо мені додає, скажу гостро, бо терпець вже увірвався в мене, інертність отої «придуркуватої/лайдакуватої» чортківської влади, що «похирила» свої літературно-мистецькі фестивалі «Словію» та «В гостях у «Золотої Пекторалі». Гіркотно мені й від того, що вже четвертий раз збираються золотопекторалівці у Львові, а чортківським владцям до «глибокої дупи» ті всі потуги письменників. Не розумію, як буде жити місто, якому цими днями депутати Верховної Ради України надали статус обласного центру чи значення, коли у цьому чортограді ніхто не має ніякого толку у культурно-просвітницькій царині. Але це вже тема іншої розмови.
Перед поїздкою у Львів я говорив депутатові обласної ради Олександру Стаднику (я, Євген Баран і Олександр Стадник, яко представник влади, започатковували п’ять років тому це видання, себто “Золоту Пектораль”), що після того, як відбудеться сей масовий захід у Львові, мусить бути «общипана фанера» в окремих державних мужів, хтось мусить втратити і місце роботи, бо вже шостий рік рожевощокі трутні вішають мені локшину на вуха, займатися дуристикою. Таке виробляти можуть люди, які мають чорну душу і фальшиву совість. Якщо, я так вважаю, люди не вміють чи не хочуть працювати на державних посадах, то мусять іти на ферму “бикам хвости крутити”, а не займатися у коридорах влади демагогією і словоблуддям. Повірте, я не поминаюся у чинушників грошей на свої прожекти, не хочу, щоб мені ця влада виплачувала зарплату за виконану роботу, я ставлю питання руба: будьте такі добрі, щирі чухраїнці, і закупіть літературні журнали, художню літературу для бібліотек нашого району, щоб діти мали змогу нормально вчитися, а не байдикувати, виростати злодіями, вбивцями і запроданцями. Література виховує, а не чорнить розум.
Мабуть буду мати найближчим часом серйозну розмову з керівництвом району і міста. Якось дивно виглядає, в кінці серпня на сайті журналу було надруковано гостру статтю про чортківську панянку, яка керує районною культурою. Після її телефонного дзвінка статтю я зняв, зустрілися у її кабінеті, вели розмову в чотириока, під час якої домовитися про співпрацю, але, так виглядає, що наша співпраця померла ще у “вищипканому” зародку. Перед цим я написав: «Сьогодні відбулася зустріч головного редактора журналу «Золота Пектораль» Володимира Погорецького з начальником відділу культури і туризму Чортківської РДА Галиною Чайківською. Мова велася про фінансування «Золотої Пекторалі» і проведення у Чорткові літературно-мистецького фестивалю «СлОвія». Це офіційне повідомлення.
А неофіційно читачам «Золотої Пекторалі» можу розповісти про причину такої зустрічі і попередні (теперішні) домовленості з відділом районної культури. Секрету з того не роблю великого: останніми часами від мене діставалося «на горіхи» начкульту Галині Чайківській, через її, так я міркував собі, повну бездіяльность. Бо мені здавалося, що культурні працівники чи вона особисто вишили на програмі про підтримку книгодрукування, яку одноголосно прийняли депутати районної ради, інші мистецькі програми, велику дулю. Документи, що представила мені начальник відділу сьогодні, говорять про те, що гальмують культурно-просвітницькі процеси в районі особи, які своїми сідницями вже прилипли до крісел в кабінетах, у вікна яких зазирає пам’ятник Великого Кобзаря.
Аби прослідкувати на якому етапі штопоряться дані питання, ми домовились, що в усіх проблемних обговореннях, які зачіпають інтереси творчої інтелігенції міста братиме участь головний редактор журналу «Золота Пектораль». А також від сьогодні організацію «СлОвії» бере в свої руки одноосібно відділ культури і туризму, «Золота Пектораль» буде тільки підримумати цей почин і допомагати. Традиційно «СлОвія» кожного року відбуватиметься на День бібліотечного працівника, себто 30 вересня.
Підсумовуючи сказане, офіційно заявляю, що «Золота Пектораль» більше не буде усуватися від проблемних питань, що стосуються літературно-мистецького життя району, а бере під свій строгий контроль його наповнення і розвиток. І пора, мабуть, проступає найвища сказати наступне, що усім антиукраїнським елементам, які прописалися в районній раді та РДА, звиклим «молоти язиком, але не перти плуга», поволі збирати свої монатки і їхати до Дмитра Табачника пасти телят. У місті з патріотичним/просвітницьким минулим таким особам простір для своїх шмикерських мудрувань має бути обмежений. Закликаю своїх колег з інших видань пітримати ініціативу «Золотої Пекторалі» і при потребі вписати прізвища чортківських урядників-”просвітителів”, які за свого життя не прочитали жодної художньої книжки, у скрижалі забуття і неслави.
А ще організатори мають враховувати інші, здавалося б такі «дріб’язково-обов’язкові» речі, як наповнення фестивалю реальним змістом: йдеться присутність на такого роду заходах творчої інтелігенції, різної потуги і ваги чиновників, проведення якихось літературно-мистецьких акцій, до яких були би причетні і діти, і вчителі, і батьки, наприклад, конкурси на кращу дитячу книжку, на кращий вірш, книжкової лотареї тощо. Погодіться, тут не йдеться про великі гроші, а про елементарне бажання відповідальних осіб працювати у цьому напрямку обдумано, вивірено і виважено. Звісно, що потрібно до таких акцій залучати зацікавлених, ініціативних людей із новим мисленням, знанням сучасного літературного процесу, які вміють і хочуть дати їм іншу, яскравішу окраску і кошти – має бути чітко окреслена програма дій, складений кошторис: сума грошей прописана окремим рядком на оплату дороги окремим письменникам, сякий-такий фуршет, їх проживання, фінансування отакого-то видання і теде і тепе. Інакше будь-які добрі наміри можна звести у розряд непотрібних та містечкових. Про якусь візитну картку Чорткова можна буде забути надовго. Але гадаю, що всі плюси і мінуси будуть враховані та проаналізовані організаторами фестивалю і вже наступні такі святодійства будуть відбуватися в рамках, прилаштованих до сучасних умов. Але поживем, побачим, що з того вийде». Нічого путнього із тієї затії не вийшло. Але мені до свердячки хочеться знати, хто із владних мужів гальмує золотопекторалівські проекти. Пан Степан Кобіс чи пані Галина Чайківська? А може Галина Ізвєкова, яка тямить добре в бухгалтерії, а до літератури очі пуповиною перев’язує? А може є ще хтось із райвладівських сиднів, яких треба вивести на чисту воду?
Отже їхав я на Львівський форум страшно розчарований, до цих пір в голові мені не вкладається, що люди, з якими я спілкуюся, приятелюю підвели мене під “монастир” – і влада, і друкарі, і спонсори… Але мусимо пережити і ці скрутні часи, а то вимремо всі, як динозаври.
Але на зло всім ворогам української незалежності, зустріч у Львові все-таки відбулася – головний редактор презентував два журнали «Золоту Пектораль» і «Золоту Петораль плюс» (на фото видно, що Євген Баран тримає у руках нашу плюсову золотопекторальку) і дві книжки – поетичну збірку Оксани Романів зі Львова «Єпітафія осені» (в-во «Астон»; бібліотека «Золотої Пекторалі») та книгу нарисів Іванни Стеф’юк з Чернівців (видавництво Золота Пектораль». За словами модератора заходу – юної золотопекторалівки Юлії Починок, «зустріч була неальбомною і небанальною». І це тішить, дає сили на подальшу працю.
Сьогодні золотопекторалівське видавництво закінчує реєстрацію і першу книжку молодої авторки буде видавати «Золота Пектораль». До цих письменниць я проймаюся глибокою повагою і вірю, що ці прізвища ми ще почуємо з вами не раз в укрсучліті. Власне і книжки, і журнали я верстаю власноруч, тому мені не потрібно плати кошти коректорам, комп’ютерникам і редакторам.
А тепер, після важкої праці, я хочу відпочити від художніх текстів, бо, як каже золотопекторалівський дизайнер, так і до могили недалеко. А ще хочу подумати, якщо говорити чесно, куди дальше мені рухатися.
Спілкувалася Ольга Солодка,
м. Львів.
