Нарешті! Тандем літератора Погорецького і мецената Градового втішив нас незбагненним дарунком

Сталося: побачило світ тематичне число літературно-мистецького та громадсько-публіцистичного журналу «Золота Пектораль» цілковито з присвятою вітцівщині його головного редактора – Чорткову і околицям. Видання ждане, як вимріяне дитя. І так само сповите трепетно-щемливими надіями та сподіваннями.

Що ж за ними? Лиш з огляду на самий зміст дістаєшся мислі: це не паросток, не бруньки чи то навіть галуззя, це – міцне, тужаве перевесло, звите з потужної крони, що видобулася з міцного коріння. А живить ті корені передовсім любов – вона й домінує в кожнісінькій публікації видання. Ота неминаюча крізь віки любов до отчини, рідної пуповини. Її всотували й рубрики «Поезія» та «Проза», де так віддано сповідаються й освідчуються в любові надсеретовому провінційному містечкові чи то віршами, новелами чи есеями Василь Махно й Теодозія Зарівна, Євген Баран і Остап Ножак, Роман Вархол та Йосип Свіжак. І ще, і ще – ті, чиї почування, аби згодом вони згромадилися в сув`язь творчої палітри, виколисував Чортків та його околиці…
Розділ «Критика. Рецензії. Огляди» репрезентує доробок двох авторів – Віктора Павлинського та Ігоря Фарини зі спрямованістю на цю ж тему.
Імена, імена, імена… За кожним з них, у кожнім з них – свій, єдиний та неповторний Чортків. Структурованість власне цього числа журналу передбачає як низку публікацій про них (якщо це майстри пензля минулих епох і сучасся – Яків Гніздовський, Леопольд Левицький чи Андрій Боярин, подружжя Витягловських тощо), так і їх твори (коли то стезя красного письменства, на котрій надибуємо й Богдана Лепкого, і Степана Чарнецького, і ще, і ще…). Тішить, бо на сторінках «Золотої Пекторалі», попри виключно мистецькі, приміром, художнього малярства, а також співу («Суголосся октав») чи театральні («Служителі Мельпомени»), заторкнуто різнобічні аспекти життєпису рідної місцини: духовні (рубрика «Велети духу»), національно-визвольних змаг («Повстанська ватра»), культурологічні, краєзнавчі.
Осібно вартує мовити про меценатство й меценатів, що є дуже важливо. Бо ж знано: меценатство – то перемога добра, то розвій мислі, спроможної видобути з душі Слово. «Золота Пектораль» вдалася до вшанування у такий спосіб тих, хто завдяки розвою своєї душі рік у рік уможливлює вихід журналу в світ. І в тім суцвітті – надавана меценату Василю Градовому, котрий виявив добрий, та що там – направду неоціненний жест: втілити в сутність буття, матеріалізувати творчий задум голреда часопису Володимира Погорецького.
Тема ж помітна й притягальна не лише патріотичною значущістю – власне це число «тягне» на хрестоматійне, призначене для уроків літератури рідного краю, через що й пообіцяно меценатом спрезентувати його всім без винятку навчальним закладам Чортківщини. Вона, ця тема, не просто пізнавальна, а ще й надзвичайно цікава. «Родзинки»? Та вони надибуються всюди! Наперед всього вміщене актуальне інтерв`ю авторства власне головного редактора. Гадаєте, що у нім? А ось що. Ганимо й ганимо ім`я міста над Серетом: воно, мовляв, пов`язане із сатанинською силою. А чи знано вами, що його на свій лад видозмінили інші правителі? І що збавити наші рідні пенати від «чортівщини» не так вже й складно?!
Або ж інше. Гордимося не раз: це Чортків виколисував Карля-Еміля Францоза! А хіба читали його, хіба знаємо? Виявляється Францоз ніколи досі не був перекладений на українську мову (хоч загалом – аж на 15 (!) мов світу). Уперше (!) такий переклад (фрагментарно) стрінемо власне на сторінках «Золотої Пекторалі»…
Помітне нинішнє число часопису й обсяговістю – 248-ма сторінками замість звичаєвих 162-х. Власне, це – одна з помітних причин, що й відтягувала його вихід у світ, – через нестандартність технічних норм.
Звісно, видання не претендує на вичерпність. Бо неможливо осягнути неосяганне. Володимир Погорецький, котрим зініційовано такий добрий, жданий не одним поколінням містян, загалом мешканців краю зачин, упевнений: він дістане розвою. Й неодмінно з плином часу з`явиться нове число в такому ж намірі. Бо й нині не все зреалізовано. Приміром, рубрика «Молоде вино», котра лучитиме твори літераторів, що лиш спинаються на крило. Й осягнення у мислі багатьох історичних моментів – якихось знакових подій краєзнавчого характеру. А рубрика «Культурологічний пласт Чортківщини» взагалі ледь-ледь започаткована – там така й глибина, і широчінь!
Коли Чортків дістанеться змоги побачити число журналу – залежатиме виключно від того, як домовляться літератор та меценат, котрі вже дали старт жданому проекту. Гадаємо, форма подачі його «на люди» виявиться гідною для припіднесення такого вишуканого дарунку.

Огляд зробила Анна БЛАЖЕНКО,
голова Чортківської районної організації Національної спілки журналістів України