В одній зі столичних бібліотек відбулась презентація нового перекладу творів видатного австрійського письменника-модерніста Райнера Марії Рільке. Його знамениті “Сонети до Орфея” окремою книгою надрукували у видавництві «DISCURSUS». Новий переклад сонетів здійснила відома українська поетка, перекладачка, літературознавиця Галина Петросаняк. З нею я і поспілкувався після заходу
– Пані Галино, трохи розкажіть про Ваші зацікавлення Рільке до самого перекладу. Коли відбулось перше знайомство із цим автором?
– Понад двадцять п’ять років тому мене захопив вірш Райнера Марії Рільке у перекладі Миколи Бажана: “Осінній день”:
Мій Боже, час! Вже літо стало ярим.
На сонячний годинник довгу тінь
накинь і вітер простели над яром.
Шукала переклади інших віршів, захоплювалася інтерпретаціями ранніх творів Рільке, які українською здійснив Юрій Андрухович.
Наприклад ось це:
У мене серце, мов руїни храму.
На алтарі зійшла витка трава.
На вікнах— бите скло, і кожну раму
понищила навала громова.
Отож активно читала переклади Рільке у другій половині дев’яностих років, деякі з них порівнювала з оригіналами.
– Який епізод із біографії Рільке Вам запам’ятався найдужче і чому?
– Райнер Марія Рільке прожив хоч і коротке, проте дуже насичене життя. Він мав багато знайомих і друзів, чимало подорожував, побував і жив у багатьох країнах, зокрема у Франції й Швейцарії.
Одним із найцікавіших епізодів його життя для нас можуть бути його відвідини України, більша частина якої тоді, 1900 року, належала до Російської імперії. Тому драматичним чином ця мандрівка Рільке відома на загал як подорож до Росії. Але навіть в одному із “Сонетів до Орфея” впізнається Україна. Це двадцятий сонет першої частини:
Пане, присвяти якої волієш? Знак
дай; Ти вишколив вухо створінь.
Вечір з гадки весняний не йде ніяк
у Росії; в поле прибився кінь
з села, сам-один…
Спогад Рільке про стриноженого коня може бути саме з України.
– Рільке намагались відкрити читачеві такі перекладачі: Микола Зеров, Микола Бажан, Микола Лукаш, Василь Стус, Мойсей Фішбейн. Яку родзинку, на Вашу думку, Ви привнесли в сучасне розуміння поезій Рільке?
– Кожен переклад унікальний. Навіть якщо сонет перекладатимуть двадцять перекладачів, усі переклади різнитимуться. Звичайно, грає роль майстерність перекладача. Мені важко змагатися у майстерності з класиками українського перекладу. Та це і не було метою. Мені йшлося насамперед про те, що кожен час вимагає нового прочитання класики, адже з’являється нова перспектива. Окрім того, в українській літературі Рільке ще не звучав жіночим голосом, отож, може, це і є родзинкою.
– Сонетна форма зовсім занепала в сучасній українській літературі. Сучасні поети не пишуть сонети. Яка тому причина?
– Не все так драматично, молоді поети іноді звертаються і до сонета. Не так давно я читала, здається, сонет у Сергія Шкабари. Але загалом маєте правду: класичні форми зустрічаються набагато рідше, ніж, наприклад 30 років тому. Мабуть, насамперед через те, що у світовій літературі домінує вільний вірш: рима, віршований розмір вважаються обмеженнями, а тому застарілими способами поетичного письма.
– З 2016-ого року Ви проживаєте в Швейцарії. Розкажіть про цю країну нашим слухачам і глядачам.
– Швейцарія чудова і водночас дуже сувора країна. Не лише в географічному сенсі — дві третіх її території покриті горами. Вона сувора і в соціальному вимірі: рівень життя високий, відповідно дуже високі ціни на товари й послуги, висока конкуренція у кожній сфері, жорсткі вимоги до кожного громадянина. Усі у Швейцарії мусять бути дисциплінованими, пунктуальними й добре кваліфікованими, багато й сумлінно працювати.
– Як швейцарці допомагають українцям під час війни з росією? Це широке питання і хотілося б почути на нього розгорнуту відповідь.
– У Швейцарії давні й укорінені гуманітарні традиції. Наприклад, знаємо, що саме швейцарець заснував Червоний хрест. Отож щодо українців Швейцарія теж виявила неабияку солідарність: українські біженці — переважно це жінки з дітьми — отримали так званий статус S, який дає право на безкоштовні мовні курси, медичне страхування і працевлаштування або соціальну допомогу. Дітей, чиї батьки мають такий статус, одразу беруть до школи. Звичайні люди й деякі політики виявляють неабияку солідарність, допомагають українцям із житлом, часто даючи їм притулок навіть у себе вдома. Однак є й інша, менша частина людей: чимало швейцарських підприємців пов’язані з Росією через свою діяльність, головний офіс “Газпрому” знаходиться у швейцарському Цузі, у Женеві, поруч з офісом Червоного Хреста багато років працює постійне представництво Росії у Швейцарії, яке раніше було представництвом Радянського союзу. Звісно, що багато швейцарських політиків мають тісні зв’язки з російськими олігархами: деякі з них тут почуваються як удома. Саме через ці зв’язки деякі політики наполягають на нейтральності Швейцарії, тим самим сприяючи Росії.
– Чи бували Ви місцями Рільке в Швейцарії? Які Ваші враження від них і чи надихали вони Вас на переклади або написання власної поезії? Мені, як перекладачеві-початківцю, цікаво, чи намагались порівнювати вже готові власні переклади Рільке з перекладами інших перекладачів?
– Так, я побувала у кантоні Валліс, біля вежі Мюзо, у якій мешкав Рільке, коли писав “Сонети до Орфея”. Була й біля клініки Вальмон, у якій Рільке помер 1926 року. Клініка розташована біля Монтре над Женевським озером. Відвідала могилу Рільке у селі Рарон, неподалік від міста Лойк. Це дало змогу краще відчути настрої Рільке, зрозуміти його ситуацію. Враженнями від цих відвідин я поділилася у своїй передмові до українських “Сонетів до Орфея”.
Свої переклади найчастіше порівнювала з інтерпретаціями Василя Стуса.
Але Стусів переклад відкривала уже тоді, коли свій вважала завершеним.
– Чи є сенс перекладати європейських класиків, якщо вони вже перекладені іншими авторами до Вас? Чи не цікавіше брати авторів, про яких ніхто нічого не знає і відкривати нові імена в літературі?
– Мені здається, що такий сенс є, бо, як я вже казала, кожен переклад унікальний, а кожен час створює новий контекст для прочитання класики. Молодих авторів теж необхідно відкривати, намагаюся це робити й надіюся, що буду продовжувати. Нещодавно у видавництві “Піраміда” вийшла антологія Пароле, в якій є мої переклади сучасної швейцарської поетки Юдіт Шіфферле.
– На завершення. Поділіться розповіддю про Ваш улюблений сонет і які труднощі виникали, коли ви його інтерпретували українською мовою?
– Труднощів було чимало. Одна з них: редактор Ярослав Довган категорично заборонив мені вживати дієслівні рими. Іноді їх дуже важко було уникнути.
Мій улюблений — сонет IV з другої частини циклу. З нього не лише почалася моя робота над перекладом, але і саме він, його перший рядок став поштовхом до цієї роботи. O dieses ist ein Tier, das es nicht gibt. Дослівно: Ось цей звір, що його немає. Парадоксальність цього рядка й змісту вірша загалом мене зачарувала й більше не відпустила. У сонеті йдеться про єдинорога — звіра, якого в дійсності нема.
Спілкувався Ярослав Карпець
(Проєкт “Книжкові сили України”)