Олександр Стадник: «Ніколи не обіцяю того, чого зробити не в силах!»

Він уміє відповідати за свої вчинки, планувати своє життя, дотримуватися слова; він – відповідальний, безкомпромісний і принциповий, коли порушується буква Закону чи людяності; суворий до тих, хто нехтує інтересами громади і держави, з розумінням ставиться до потребуючих і нужденних. Готовий для забезпечення достойного життя мешканців Чорткова принести на вівтар свою щоденну працю, знання та досвід. Наполегливість, вольова позиція, небагатослівність, твердість у вирішенні багатьох питань забезпечили йому прихильність мешканців нашого краю, права яких він відстоює в обласній раді як депутат. Мова – про Олександра Стадника.

– Олександре Михайловичу, Вас як депутата, голову постійної депутатської комісії з питань бюджету Тернопільської обласної ради, активіста в культурно-духовному житті краю не оминула хвиля виборчої кампанії. Чому все ж вирішили балотуватись на посаду Чорткіського міського голови?

– Досвід – найкращий вчитель, тому, вважаю, що мої знання і вміння (господарський, адміністративний, бюджетний досвід) можуть бути використані на користь чортківської громади. Маю конструктивне бачення про роботу органу місцевого самоврядування – міської ради, моя передвиборча програма і її втілення, якщо буде довіра чортківчан – це увага до простої людини. Будучи депутатом ради обласного рівня, кожного дня доводилося допомагати вирішенню проблем людей – воїнів АТО, сиріт, хворих, малозабезпечених… Тому, упевнений, що мій досвід роботи сприятиме тому, щоб докорінно змінити систему, застарілу й корупційну, у всіх сферах життя міста.

– Перед кожними виборами лунають обіцянки та палкі клятви кандидатів у любові до країни та її громадян. Проте, обравшись, вони, на жаль, являються казнокрадами, брехунами, демагогами. Фарбуються у різні партійні кольори, говорять красиві слова, обіцяють манну небесну та продовжують красти. А їхні казки – як снодійне для громадськості. Як переконаєте, пане Олександре, що Ваші обіцянки – не демагогія, не чергова доза снодійного для людей?

– Я не обіцяю, я працюю! Обіцяти можна багато, проте людину судять не за поривами, а за щоденними справами. Я не гарантую для всіх рай, але впевнено стверджую, що зможу надійно представляти інтереси громади. Скажу, що девізом всього мого життя є не обіцяти того, чого не зможеш виконати. Тому негативно ставлюся до політичного популізму і вірю, що народ, розбуджений Майданом, навчився відрізняти правду від брехні і приведе до влади людей діла, а не слова.

– До речі, про Майдан… Як відомо, Ви одним з перших зібрали однодумців і поїхали захищати молодь, яку побили беркутівці на Євромайдані…

– Так… На Майдані загалом я пробув 27 днів. Уперше, разом із товаришами з Чорткова, поїхали туди, коли вночі 30 листопада побили студентів. Зранку, 1 грудня, ми 46 чоловік, уже стояли на місці, де вирішувалась доля української гідності. 11 грудня, під час штурму вулиці Інститутської, людей було дуже мало. Молоді хлопці із самооборони проявляли неабиякий героїзм, в них було чому повчитися! Утретє поїхав до столиці, коли розпочався наступ на вулиці Грушевського. Був у епіцентрі подій, коли там розпочалась справжня війна, тож одразу, разом з усіма, став на оборону Майдану. Основний спротив, та й найбільше загиблих було саме на Інститутській. У мене перед очима і донині стоїть картина, як виносять тіла тих людей. Ніколи не забуду, як орієнтовно за п’ять хвилин винесли сім хлопців. ( Зітхає, – автор) . Там орудував снайпер. У той час під обстріл міг потрапити будь-хто. Все було, як на війні! Молю Бога, щоб більше не гинули наші діти через бездіяльних керівників… А тому звертаюся до владних мужів: «Давайте працювати так, аби втрата життя цих хлопців не пішла намарно. Щоб їхні матері, попри жаль та скорботу, пишалися, що саме їх сини привели Україну до кращого життя!».

– Олександре Михайловичу, що спонукало Вас, керівника великого підприємства «Агропродукт» в минулому, піти у органи державної влади і взяти на себе ще й таке навантаження? Адже це додаткова відповідальність і постійний клопіт…

– Так, я усвідомлював і усвідомлюю, що це – велика відповідальність, однак ніколи не боявся брати на себе зобов’язання. Своє покликання вбачаю у можливості допомагати людям, тому коли зрозумів, що як депутат, держслужбовець зможу зробити ще більше – вирішив балотуватися. Сподіваюся, що довіру виборців виправдовую.

– Про клопіт… Чортківці мають неабиякі проблеми з питною водою… Чи зможете вирішити це питання, ставши градоначальником?

– По – перше, вода за графіком – це знущання над людьми. І взагалі, це нонсенс, щоб у ХХІ столітті в місті, яке має потужний гідропотенціал, вода подавалася по годинах. Про якість цієї води взагалі мовчу. Постійна вода у крані – це не забаганка, це те, без чого не можна нормально жити. Можна, звичайно, довго говорити про застаріле та зношене обладнання, про необхідність його заміни. Але ж говорять давно, та чомусь безрезультатно… Мене, як мешканця міста, як депутата обласної ради ця проблема не може не хвилювати. Тому поставив собі за мету виправити цю ситуацію. Потрібно вкласти кошти у модернізацію водоканалу і дати нашим краянам якісну воду цілодобово. Звісно, для цього треба, у першу чергу, навести елементарний порядок на підприємстві, вирішити проблеми заборгованостей водоканалу, бо ж не секрет, що вони є і не у малих розмірах, а дальше – закотивши рукави, наполегливо працювати.

– До Вас постійно звертаються люди зі своїми проблемами, бідами. Наскільки це важко? Чи Ви до цього звикли?

– Є речі, до яких ніколи не звикнеш. Як, наприклад, коли батьки не мають змоги оздоровити чи пролікувати хвору дитину. Тому намагаюся зрозуміти всіх, хто звертається до мене за допомогою. Питання, з якими звертаються до мене, безперечно, різної складності. Однак жодна людина ще не пішла від мене без допомоги. Є проблеми, які вдається вирішити самостійно, є такі, які вирішую за сприянням колег. До мене звертаються жителі не тільки мого виборчого округу. І жодному я не відмовив, мотивуючи це тим, що він «не мій виборець» та має свого депутата. Якщо ти депутат обласної ради – значить, взяв на себе зобов’язання перед мешканцями всього краю. Це моя тверда позиція. Однак ніколи не обіцяю того, чого зробити не в силах!

– Скажіть, будь ласка, яким чином Ваш досвід на посаді голови постійної депутатської комісії з питань бюджету в майбутньому може вплинути на повноваження міського голови м. Чорткова?

– Що дав мені досвід роботи в бюджетній комісії? Мені добре відомий бюджет, знаю, як формується дохідна частина, як мала б витрачатися видаткова частина бюджету. На сьогодні місто Чортків – це місто обласного значення і з 2015 року, у звʼязку з прийняттям змін до Податкового і Бюджетного Кодексів, змінилася сама система наповнення дохідної частини бюджету. Тому працюватиму, щоб податки, які наповнюють бюджет, сплачувалися в повному обсязі.
Наприклад, один з нових податків – це 5 % податку з реалізації підакцизної групи товарів (тютюн, алкоголь, пальне). Громада сьогодні має розуміти, що купляючи таку продукцію, повинна завжди вимагати чек – таким чином буде забезпечена сплата податку.
Є, безперечно, питання до видаткової частини бюджету: багато коштів іде не за призначенням… Країна хвора корупцією! Щоб мінімізувати її, потрібно вивести на світло прийняття рішень, незалежно якої сфери вони стосуються, особливо прийняття рішень щодо розподілу бюджетних коштів. І я, першочергово, будучи на посаді голови міської ради, пропоную публічно надавати інформацію про планування видатків і звіти про використання коштів. Простіше скажу: пересічна людина, житель міста матиме змогу зайти на сайт й прочитати про будь-яку сферу розподілу коштів. Прозора, публічна доступна інформація мінімізує корупційні схеми. Будучи в обласній раді, я став одним із ініціаторів прийняття рішення про Порядок публічного звітування головних розпорядників коштів.

– В культурній та інших сферах – на що Ви хочете звернути найбільшу увагу?

– Віддавна своїми діями підтримую проекти у царині літератури, історичні і культурні надбання краю. Гордий, що започаткував видання журналу «Золота Пектораль» – не кожний обласний центр та і не кожне із великих міст України нині може похвалитися виданням на своїх теренах часопису такого рівня, а місто Чортків, може. Адже журнал вже встиг здобути заслужене визнання у найдальших закутинах не лише нашої держави. Я був одним з ініціаторів обласного фестивалю мистецтв української, національної, патріотичної пісні «Червона калина», приурочений річниці з Дня народження Степана Чарнецького, а також Покрові Пресвятої Богородиці у нашому районі. Всіх культурно-мистецьких заходів за моєї участі і допомоги відбулося багато – не перелічити! (Посміхається, – автор).
Ставши міським головою, прикладу максимум зусиль, щоб Чортків став туристичним містом, бо рекреаційна база – головна наша візитівка! Адже Чортків багатий на пам’ятники культури і архітектури, які сьогодні приваблюють численних туристів з різних куточків України і світу.
Також потрібно звернути особливу увагу на парк відпочинку, бо там збирається молодь, наші діти: підвести усі комунікації (освітлення, доріжки, лавки), одним словом – створити затишок для дітей, молодих матерів, старших людей; спільно з громадою міста висадити сквер Героїв Небесної сотні. Планів і задумів багато – дай їм Боже здійснитися!

Він пішов… Серйозний, розумний, простий і приємний у спілкуванні. Такі люди, як Олександр Стадник, потрібні нашому місту, нашій країні, потрібні нам! Адже саме вони нагадують нам про вічні цінності, спонукають нас боротися за свободу і мир, бути простішими душею і вірити в здійснення бажань. Він той, хто усі свої сили віддає на боротьбу за світлі ідеї, за краще життя суспільства та за добріші, щиріші відносини між людьми. І без таких у сучасному світі не було б руху уперед, не було б боротьби і великих прагнень, які нам сьогодні дуже потрібні!

Спілкувалася Надія Сасанчин.