Лемки – самобутня етнічна частина українського народу, найзахідніша його гілка зі своєю тисячолітньою історією і культурою. Внаслідок нелюдської угоди між прокомуністичним урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення 1945 року було депортовано зі своїх етнічних земель жителів Лемківщини, Бойківщини, Надсяння, Холмщини і Підляшшя. Майже півмільйона людей були розпорошені по всій Україні і ще 200 тисяч – на території Польщі.
Позбавлені звичних географічних умов компактного проживання, сусідських, родинних зв’язків, суспільного устрою, лемки, як окрема етнографічна група, були приречені на асиміляцію і зникнення. Однак, всупереч усім обставинам вони зберегли і свою самобутню національну культуру, і етнічні особливості та вірність неповторному лемківському діалекту. Сьогодні лемки збирають свої багатотисячні фестивалі, що є свідченням незнищенності людського духу і душевної краси. Жодна інша етнічна група українців не може в цьому зрівнятися з ними.
У Чорткові споруджено пам’ятник лемкам (архітектор Михайло Стухляк), що символізує їх трагічну долю. На двох камінних брилах, що стрімко здіймаються в небо, височіє похмурий хрест, а нижче завис скорботний дзвін. Від пам’ятника віє невимовною тугою і сумом, він нагадує людям навіки втрачені рідні гори і милий їм спосіб життя.