“Культуру підмінили світські манери, національну неповторність – типова світова мода, елітарне мистецтво – бестселлери й кінопристрасті, тамовані шляхетні почуття – розпусний атавізм. І усе це культивується, вивищується, свідомо нарізається на темних душах, стає такою собі узвичаєною нормою…”
Нервове
Хто б мені сказав, що вже триває світова війна?
На Україні досі було відносно тихо, а, як правило, війни не минали цієї землі, цього одвічного поля бою.
Америка не схаменеться у своїй гордині, Росія не поступиться, бо дуже ж “вєлікая”, Захід надто ситий. Схід – підступний…
Харчі дорожчають, життя тоньшає.
Всі, кому не ліньки, прозирають у майбутнє, не віщуючи нічого втішного.
Народ, у якого більш як на 70 років було забрано не лише віру, а й книгу, втратив неперервність традицій.
Культуру підмінили світські манери, національну неповторність – типова світова мода, елітарне мистецтво – бестселлери й кінопристрасті, тамовані шляхетні почуття – розпусний атавізм.
І усе це культивується, вивищується, свідомо нарізається на темних душах, стає такою собі узвичаєною нормою.
Кому це вигідно?
Якійсь окремій втаємниченій нації – ордену, яка заповзялася дерти до своєї кишені з нашої сваволі багато більше, як з примусу?
Якійсь потойбічній чорній силі, яка живиться пітьмою потемнілих душ?
Якійсь гіпотетичній загальнодержавній владі, якій серед подібного шабашу досить час від часу кидати недоїдки зголоднілим, аби ще й дякували й славили?
У найманому війську усяк сподівається, що смерть спіткає сусіда, отже й виплата, що принада полеглим, буде поділена серед живих.
Невже й ми станемо народом-найманцем, обслуговуючи не так розумом, як тілом невольничі світові базари?
Руйнація душі, зумовлена чужомовною інтелектуальною радіацією, фатальна тоді, коли нема відчуття небезпеки.
Якось мені в цьому світі, в цій Україні незатишно.
Пробую пізнати себе, але якось не дуже вдало виходить. Хіба що не вчу, не повчаю, а перекладаю мову з державної на рідну.
І нікому це не потрібно.
Якщо більшість це дратує – отже чиню правильно.
Зовнішня вічність залежить не від мене.
Маю свою.