Наш священний обов’язок – донести до майбутніх поколінь усю правду про трагічну дорогу наших краян-патріотів із Чортківської тюрми до Уманської у 1941 році, щоб знати про злочини, які були заподіяні нашому народові більшовицькими катами. Вони повинні знати усю правду про наших батьків і дідів, які зогнили в тюрмах, загинули в Сибірі, стекли кров’ю за волю України.
Це повинні знати і пам’ятати й ми, щоб не залишилось в душах наших ні краплі рабської психології, щоб повністю і назавжди пробудилася національна гордість та незламна воля.
Адже наші прийдешні покоління мають вирости справжніми патріотами, людьми національно свідомими, готовими до останньої краплі крові боронити свій народ, свою націю, свою державу від будь-якого ворога!
І нехай допоможе нам в цьому Бог!
***
Ніколи не забути трагічного червня 1941 року. Масові репресії невинних людей органами НКВС-МДБ, розстріли в’язнів у тюрмах і, зокрема, у чортківській напередодні війни – свідчення антинародної суті радянщини.Чортківчани пам’ятають величезні рови, наповнені трупами. Тут від рук катів загинуло 800 осіб, а скільки було знищено в’язнів по дорозі на Умань?
Ось документальні матеріали з Чортківської газети “Тризуб” від 07.08.1941р. “Масакра в’язнів у Чорткові”:
“Чортківщина положена в найдальшому кутку нашої Батьківщини.Тому-то червоні комуністичні кати з НКВД найдовше тут справляли свої оргії.
Незважаючи на велику кількість українських громадян міста й сусідніх повітів, давно арештованих, що мучилися в тюрмі в Чорткові цілими місяцями аж до вибуху війни. НКВД на донос місцевих жидівських комунарів зараз по вибуху війни арештувало в самому Чоррткові ще багато українців, між ними професорів української гімназії Барана Василя, Кужіля Михайла, Марковського Михайла, й Ільницького Володимира, кооператора Телепка Івана та ін.
Коли ввійшла в Чортків німецька армія, очам німецьких вояків і місцевих і громадян представився жахливий вид: у великій тюрмі за містом, окруженій високими мурами, лежало багато, жорстоко змасакрованих трупів. Приведені до праці жиди з міста стали під вартою розкопувати величезне подвір’я 3\4 гектара і добувати з землі дальших трупів.Так у короткому часі все тюремне подвір’я виложено тілами нещасних українських в’язнів. При викопуванні тіл показалося, що одна верства їх була доповнена, то енкаведисти посипали їх солею, присипали землею і накладали другу верству. Потім і третю. Бо трупи лежали в землі у трьох шарах. А над ними звалкували землю. Щоб не було нічого пізнати, і зверху посадили… квіти. Чи не большевицька культура?
Було також повно трупів у казематах і навіть під підлогою.
В одній камері дали навіть долівку з бетону, щоб ніхто не здогадався, що під нею закопані жертви нелюдських кровопивців. Свідки оповідали, що купа трупів ще рухалася догори й опадала, чути було стогін, як енкаведисти вже накривали їх дошками і прибивали підлогу. Немало трупів знайдено у ровах довкола в’язниці. Всіх трупів у чортківській тюрмі-різниці начислено ок. 800. Але впізнати вдалося дуже мало жертв: п-у Надію Юрчинську (по характеристичних косах) і ще кількаро людей з сіл (по ноші, обуві тощо). Всі інші були в стані такого розкладу і так дико помасакровані, що ніяк не можна було дійти, хто вони такі. А втім більшість в’язнів у Чорткові була із сусідніх повітів і навіть з Буковини. Хто їх мав пізнати?
Для характеристики, як садисти з НКВД знущалися над своїми жертвами, вкажемо на те, що багато трупів мали повідрізувані вуха, видовбані очі і т.д. Були між ними дві жінки, з яких одна мала відрізані груди, вирваний кліщами ніс і втятий язик, а друга була обкручена дротом, перепханим через родні органи…
Далі видно на подвір’ю зачеплений грубий дріт, а на ньому гаки. Мабуть, там вішали людей з колючим дротом на шиї (таких знаходили) і пускали електричний струм, щоб їх вбивати. Дусили також людей дошками. Інших, зв’язаних, кидали згори в яму.
В камерах було всюди повно скривавленої одежі. Кров бризкала аж на стелю. Видно, як катовані й мучені дерлися по стінах, сліди їх закривавлених рук – це сьогодні німі свідки недавніх кошмарних сцен.
Ніяке перо не опише тих сцен, що розігралися на подвір’ї тюрми і перед входом до неї по приході німців. Родини тих в’язнів, які сиділи в ній до початку війни, оглядаючи змасакровані тіла, відходили від себе. Глибоким трагізмом віяло від такого образу: сотні селянок, жінок, дівчат, надіючись застати своїх дорогих живими, чекали під мурами (поки їх пустять до середини) годинами і цілими днями, деколи з їдою в руках для ув’язнених… Що вони, бідні, переживали на вид тої гори трупів, між якими були, певно, їх найдорожчі, яких ніхто не був уже в силі пізнати!”
Підготував Яромир Чорпіта.
Меморіальна дошка
Пам’ятний хрест з барельєфом Н. Юрчинської, де викарбувані слова: “Закатованим у чортківській в’язниці в липні 1941 р. Ви будете жити в нашій пам’яті вічно”
Могила у місті Чорткові, де поховано 800 в’язнів, розстріляних енкаведистами у Чортківській тюрмі 1941 р