30 липня 2011 року в Умані відкрито Меморіал жертвам репресій та колишнім в’язням Чортківської тюрми з Тернопільщини, розстріляним у липні 1941 року. На першій із 16 гранітних плит викарбувані такі слова: “На цьому місці поховані українські патріоти, в’язні Чортківської тюрми – уродженці Тернопільської області, яких розстріляли працівники органів НКВС СРСР в м.Умані 21 липня 1941 року”.
Про страшні події літа 1949 року розповідає зав. Відділом Уманського краєзнавчого музею Людмила Шуйські:
– 22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на СРСР. Червоні поспішно відступаючи, розстріляли у тюрмах Західної України тисячі людей.
У Чортківській тюрмі в останні дні червня було розстріляно понад 700 в’язнів, решту – живих (954 чол.) енкаведисти 2 липня погннали у напрямку Скали-Подільської, до Збруча, на Кам’янець, Жмеринку, Умань. Ці всі дані можна отримати з Чортківської газети «Тризуб» від 07. 08. 1941 р. Там описуються справді жахливі речі.
Спогади Михайла Демківа про дорогу до Умані: «Нас виштовхали на тісне тюремне подвір’я, вишикували в колони і погнали до Збруча, на схід. З обох боків насуплені конвоїри з карабінами і люті вівчарки, ладні кожної миті кинутися на кожного, хто тільки відділився від гурту. І чим далі ми ступали на схід, тим страшнішою ставала дорога. Голодні люди вибігали з колони, кидалися на бурячиння, горох, хапали недостигле колосся і нерідко розплачувалися за це життям».
– Чортківський етап прибув до Умані 19 липня 1941 р. Дійшли далеко не всі в’язні. Багато загинуло в дорозі. Після виснажливого переходу, люди не могли рухатися, а на п’яти колоні наступав німецький фронт. Енкеведисти вирішили всіх їх розстріляти. Невеликими групами людей загнали у підвал і під гудіння автомашин розстріляли. Розпочали чорну справу 20 липня і закінчили уранці наступного дня. – розповідає Людмила Дмитрівна.
Через 12 днів в Умань вступили німці.
20 серпня німці доручили упорядкувати тюрму. Коли ж призначений бургомістром начальник тюрми пішов оглядати тюремний будинок, то побачив, що у дворі дому, за мурами, валяється багато верхнього одягу. Цей одяг не був схожий на той, що його носили люди Східної України, – кажуть у музеї.
При огляді будинку тюрми й тюремного господарського двору не знайшли нічого, що свідчило б про будь-які злочини. Урядовці, що працювали при тюрмі, всі виїхали з більшовиками, й не було від кого щось довідатись.
Але випадково зустріли й запитали одного з колишніх урядовців тюрми, що працював там як помічник лікаря: чи не знає він що-небудь про долю тих людей, які перебували в тюрмі під час відходу більшовиків з Умані. Одначе він не дав пояснень. Наступного дня він зайшов до начальника тюрми і сказав, що в господарському дворі, який належить до тюрми, в одному з хлівів, де був великий льох, тепер все застелене суцільною дерев’яною долівкою. І зауважив, що слід було б зняти цю долівку й оглянути замаскований льох.
– Коли ж очистили вхід до льоху, то виявилось, що вхід до тунелю зацементований. Його ж одразу розбили, і з тунелю вдарило таке повітря, що робітник знепритомнів. Розгледіти, що було в тунелі, не було ніякої змоги. Тоді негайно повідомили місцеву владу. Приїхали німці з протигазовими масками, але з тунелю несло таким важким повітрям, що ледве в масках вдалось побачити складені там людські трупи, – каже Шуйські.
З льоху винесли 683 трупи. На всіх виднілися сліди катування: у багатьох виколоті очі, відрізані вуха, розбиті голови, перерізане горло, зламані в ліктях руки й шкіра задерта аж до плеча: багато трупів мали стріли в потилицю … Тліні останки закатованих мучеників потім перевезли на місцевий цвинтар і поховали по-христианськи в шести братських могилах.
На сьогоднішній день у Центральному управлінні Служби безпеки України (м. Київ) зберігається неповний «Список расстреляних врагов народа в период военных действий на територии Украинской ССР». У кількості 1420 громадян. З цього переліку відокремлено 773 чол. розстріляних в Умані. Всі вони перезахоронені на міщанський цвинтар в м. Умані.
– 22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на СРСР. Червоні поспішно відступаючи, розстріляли у тюрмах Західної України тисячі людей.
У Чортківській тюрмі в останні дні червня було розстріляно понад 700 в’язнів, решту – живих (954 чол.) енкаведисти 2 липня погннали у напрямку Скали-Подільської, до Збруча, на Кам’янець, Жмеринку, Умань. Ці всі дані можна отримати з Чортківської газети «Тризуб» від 07. 08. 1941 р. Там описуються справді жахливі речі.
Спогади Михайла Демківа про дорогу до Умані: «Нас виштовхали на тісне тюремне подвір’я, вишикували в колони і погнали до Збруча, на схід. З обох боків насуплені конвоїри з карабінами і люті вівчарки, ладні кожної миті кинутися на кожного, хто тільки відділився від гурту. І чим далі ми ступали на схід, тим страшнішою ставала дорога. Голодні люди вибігали з колони, кидалися на бурячиння, горох, хапали недостигле колосся і нерідко розплачувалися за це життям».
– Чортківський етап прибув до Умані 19 липня 1941 р. Дійшли далеко не всі в’язні. Багато загинуло в дорозі. Після виснажливого переходу, люди не могли рухатися, а на п’яти колоні наступав німецький фронт. Енкеведисти вирішили всіх їх розстріляти. Невеликими групами людей загнали у підвал і під гудіння автомашин розстріляли. Розпочали чорну справу 20 липня і закінчили уранці наступного дня. – розповідає Людмила Дмитрівна.
Через 12 днів в Умань вступили німці.
20 серпня німці доручили упорядкувати тюрму. Коли ж призначений бургомістром начальник тюрми пішов оглядати тюремний будинок, то побачив, що у дворі дому, за мурами, валяється багато верхнього одягу. Цей одяг не був схожий на той, що його носили люди Східної України, – кажуть у музеї.
При огляді будинку тюрми й тюремного господарського двору не знайшли нічого, що свідчило б про будь-які злочини. Урядовці, що працювали при тюрмі, всі виїхали з більшовиками, й не було від кого щось довідатись.
Але випадково зустріли й запитали одного з колишніх урядовців тюрми, що працював там як помічник лікаря: чи не знає він що-небудь про долю тих людей, які перебували в тюрмі під час відходу більшовиків з Умані. Одначе він не дав пояснень. Наступного дня він зайшов до начальника тюрми і сказав, що в господарському дворі, який належить до тюрми, в одному з хлівів, де був великий льох, тепер все застелене суцільною дерев’яною долівкою. І зауважив, що слід було б зняти цю долівку й оглянути замаскований льох.
– Коли ж очистили вхід до льоху, то виявилось, що вхід до тунелю зацементований. Його ж одразу розбили, і з тунелю вдарило таке повітря, що робітник знепритомнів. Розгледіти, що було в тунелі, не було ніякої змоги. Тоді негайно повідомили місцеву владу. Приїхали німці з протигазовими масками, але з тунелю несло таким важким повітрям, що ледве в масках вдалось побачити складені там людські трупи, – каже Шуйські.
З льоху винесли 683 трупи. На всіх виднілися сліди катування: у багатьох виколоті очі, відрізані вуха, розбиті голови, перерізане горло, зламані в ліктях руки й шкіра задерта аж до плеча: багато трупів мали стріли в потилицю … Тліні останки закатованих мучеників потім перевезли на місцевий цвинтар і поховали по-христианськи в шести братських могилах.
На сьогоднішній день у Центральному управлінні Служби безпеки України (м. Київ) зберігається неповний «Список расстреляних врагов народа в период военных действий на територии Украинской ССР». У кількості 1420 громадян. З цього переліку відокремлено 773 чол. розстріляних в Умані. Всі вони перезахоронені на міщанський цвинтар в м. Умані.