Це було дуже давно. Був переднівок. Люди терпіли голод і щоденно вибігали в поле, чи не пора вжати хоч кілька снопів та перетерти зерно на жорнах і спекти хоч сяку-таку перепічку. Ще тиждень-два – і наступлять жнива й закінчаться їхні страждання.
Наче б то заказувалось на непоганий урожай. А надворі стояла страшна спека. Земля тріскалась від спеки, листя на деревах скручувалось. В таку спеку наші давні предки підпалювали ліси, щоб відвоювати площу під посіви. Чи то від підпалу, чи від блискавки в лісі спалахнув вогонь.
– Хай горить, – раділи люди. – Наші діти та онуки матимуть нові лани під посіви.
Та радість їх обернулася лихом. Вогонь перекинувся на достиглі хліба – і вмить вся їхня праця і надія розвіялись димом. Другого хліба – картоплі – тоді ще не було. Картопля потрапила на Україну аж у ХVІІІ ст. Люди харчувалися хлібом, кашею з проса та вівса, а також ріпою та пастернаком.
Це була трагедія. Треба було рятуватись від голодної смерті. В селі лишались старі та немічні. Всі інші пішли по краю аж до Дністра та Збруча – хто на заробітки, а хто й з простягнутою рукою. Навіть молоді жінки з маленькими дітьми на руках вирушили в дорогу, рятуючись від голоду і розповідаючи про трагедію, яка спіткала їхнє село. Звістка про голод облетіла все Поділля.
– А звідки ви будете? – запитували нещасних людей.
– Та ми здалека, в нас голод.
– То ви з тої голодівки? Чули вже, чули про вашу біду.
І щедро ділились своїм добром. В яке село не підуть, скрізь чують про Голодівку.
– То ви з Голодівки?
– Так, з Голодівки.
Так слово «Голодівка» ототожнилось з селом і стало його назвою.
Якщо воно насправді так, то польським панам така назва була не до вподоби. І назвали наше село по-своєму, а стара назва не зникла, закріпилась за найстарішою частиною села.
Щодо прізвища Голодівський. Воно, мабуть, закріпилось за людиною-спеціалістом, до якого люди звертались в ділових справах. Це був майстер своєї справи – швець, кравець, ткач чи боднар. Скоріш всього швець, бо в родині Голодівських ця професія була довго.
– А куди, куме, йдете? – питає чоловіка з сусіднього села.
– Та до шевця.
– До нашого не йдіть. Йдіть до шевця Голодівського, він добрий майстер.
Так за майстром закріпилось прізвище Голодівський.
Роман Критюк.