Богданові Бастюкові виповнилося 65. Дата рубіжна, що вимагає підбиття підсумків, осмислення того, що зроблено. Прожиті роки були для митця вщерть виповнені важкою невтомною працею і щедрим творчим ужинком. Хочеться вірити, що цей високий творчий ритм він збереже й надалі, даруючи нам ще не одну щемку зустріч чи то з новою книгою іскрометного гумору, чи чеканної епічної прози.
Богданові Бастюку – 65
ПИШЕ, ЯК ЖИВЕ, І ЖИВЕ, ЯК ПИШЕ
Це незбагненно як летять літа. Ніби вчора ми відзначали 50-річчя письменника Богдана Бастюка. Незабутні вечори відбулися в рідному селі письменника Мишковичі, що неподалік Тернополя, і в обласній філармонії. І односельці, і вишукана міська публіка заповнили зали по вінця і після концерту виходили з осяяними обличчями і щасливими усмішками. Б.Бастюк уміє глядача розважити і заставити замислитися. З роками він не тільки не розгубив цей рідкісний дар, а й примножив його.
А ще за Богданом Іванович цікаво спостерігати чи то у будень, чи у свято, з ним ніколи не буває нудно чи важко, бо він знає як перетворити чисто людське спілкування на справжнє свято душі. Дотепний, життєрадісний, оптимістичний, він уміє найбуденнішу життєву ситуацію ніби переломити крізь призму сміху. З ним людям завжди легко і просто, радісно і світло. Кожна його спонтанна життєва імпровізація – справжній вибух іронії та сміху. Чи то за святковим столом, чи просто під час випадкової зустрічі на вулиці. У кожному товаристві, де появляється він, одразу ж створюється особливий настрій, своя неповторна невимушена атмосфера, люди легко розкріпачуються і, наслідуючи його життєрадісний стиль, повніше розкриваються самі. Це підтвердить кожен, кому пощастило побувати у товаристві поета-гумориста.
Мені ж поталанило з ним не тільки митарствувати по видавництвах, разом, так би мовити, входити у велику літературу, а й у співавторстві створити ґрунтовну і, сказати б, академічну антологію «Літературне Тернопілля». Зізнаюся, що це було справжнє свято творчості, натхненне і чудесне, сповнене обопільних відкриттів. У Б.Бастюка дивовижно тонке відчуття слова, уміння кількома словами створити живу і повнокровну картину, а ще глибоке знання життя, почерпнуте не з книг, а з самої його гущі, з глибинки, адже він родом з села і назавжди, як охоче зізнається сам, прописаний в ньому.
Богданові Бастюкові виповнилося 65. Дата рубіжна, що вимагає підбиття підсумків, осмислення того, що зроблено. Прожиті роки були для митця вщерть виповнені важкою невтомною працею і щедрим творчим ужинком. Хочеться вірити, що цей високий творчий ритм він збереже й надалі, даруючи нам ще не одну щемку зустріч чи то з новою книгою іскрометного гумору, чи чеканної епічної прози.
Колись на один із днів народження поет присвятив собі такі рядки:
З розвітрених вертаючись доріг,
Мені, коли обляже серце втома,
Ступити б на споришевий моріг,
Знайти себе і… не застати вдома.
Важче побажати для поета щось краще і більше. Хіба, може, натхнення та ще доброго незрадливого здоров’я, бо:
Жар-птиця губить по Вкраїні пір’я,
І нам вмирати, брате, не пора.
Справжні поети, кажуть, не од світу цього. Це справді так, і можна назвати добрий десяток імен, як підтвердження сказаного. Але знаю з власного досвіду, що шукати з ними зближення – це ризиковано, обтяжливо і складно. У житті приємніше і корисніше зближуватися з тими, хто од цього світу. Як добре, коли людина і її талант чисті, ясні та світлі. З такими й навколишній світ стає добрішим, прихильнішим і зрозумілішим, а видима краса природи відкривається глибше, бо її темні вивороти залишаються за межею трансцендентного. З Богданом Бастюком я завжди почуваюся саме так – просто і легко. Він митець реалістичного світовідчуття, що відображує навколишню дійсність, а не вигадує якісь немислимі й алогічні ходи. Нині це рідкість, і, як на мене, саме на таких людях ще тримається цей божевільний і схибнутий світ.
Народився Б.І. Бастюк 19 липня 1949 року в селі Мишковичі Тернопільського району Тернопільської області. Закінчив інженерний факультет Львівського сільськогосподарського інституту. З перервами працював інженером у колгоспі, обласній молодіжній газеті „Ровесник”, займався у рідному селі фермерською діяльністю, з 2005 року очолював Тернопільську обласну організацію НСПУ, нині на творчій роботі. Лауреат літературних премій ім. братів Лепких, ім. Уласа Самчука, ім. Степана Руданського. Автор численних книг лірики, віршів для дітей, прозових „Пасинки Європи», «Війна у війні» та інших.
Під його пером народилися чудові новели і оповідання з сільського життя, позначені тонкою іронією і глибоким трагізмом, крізь призму яких він сприймає земне життя. Цих творів давно вже набереться на солідну книжку, але вони ще чекають свого часу. Напівдорозі до читача й великий епічний роман «Сопигора» у повному обсязі. «Сопигора» – це погляд на історію Галичини, суперечливу і складну, драматичну і трагічну, розказану людиною небайдужою і здатною на глибоке співпереживання. Таких творів у нашій літературі начебто немало, але коли інші прозаїки тяжіють до епічного мислення і широких глобальних картин, то Б.Бастюк ніби поглядає на все з вузького віконця селянської хати. Це дозволяє йому побачити найважливіше і найпосутніше, роздивитися кожного з своїх героїв ніби під мікроскопом, не пропустити найменшої подробиці з сільського життя. Фахова і зацікавлена розмова про «Сопигору», звичайно, ще попереду, але вже сьогодні можна з певністю сказати, що цей твір має всі підстави залишитися в історії нашої літератури як правдива і високохудожня розповідь про галицьке село – живу клітинку України, в якій, мов світ у краплі води, відбилася доля роду і народу.
Поетичний доробок Б.Бастюка сьогодні зібраний у книзі „Словини». Тут інтимна і громадська лірика, пейзажна і епічна поезія. У кращих творах слово поета набирає великої напруги і високого звучання, без голої риторики і тріскучої патетики, що убивають саму поезію.
Досить побіжного погляду, щоб пересвідчитися, що все життя поета тісно пов’язане з нелегкою хліборобською працею, яка стала для нього не подвигом, а «боргом, спокутою і совістю», і він назавжди кровно споріднений з отією найщедрішою в світі землею, де «обрій впівнеба» і на якій «тисячі вабливих доріг».
«Словини» відкривають нам поета як тонкого і проникливого лірика, який бачить і чує те, що дається тільки вибраним людям:
Навіщо все? – ця втома на плечі.
Ці клопоти: – і спірка розпочата.
А поряд мерзнуть яблука вночі,
Аби до ранку прожили зернята.
Поет живе, як творить, і творить, як живе. Звідки це відчуття? Від землі. Бо все на світі від неї – «всеплодющої нашої матері». У Б.Бастюка завжди свіжі й несподівані тропи, чудесні мистецькі образи, красиві словесні знахідки…. Їх приємно перелічувати чи просто повторювати вслух. Від того вони не втрачають свого природного блиску, а, здається, засвічуються ще яскравіше і хвилюють ще глибше.
Автор зізнається також, що його поезія багата «фольклорним наверстуванням». Це правда. Але до народного мелосу він підходить як скульптор до глини, не дозволяючи собі прямолінійної імітації, що нині стало справжнім лихом української поезії.
Сьогодні, коли більшість молодих поетів так відкрито і епатично демонструють свою політичну незаангажованість і космополітизм, Б.Бастюк свідомо наголошує на родовому корінні своєї поезії, її кревних витоках. Пульс рідної землі відчувається в кожному його вірші, ба, навіть, у кожній строфі. І часто зринає поетична назва «Мишковичі» – села, де поет живе і працює, до якого прив’язаний невидимою пуповиною.
Збірка Богдана Бастюка нагадує ліричний щоденник, хоч, можливо, автор і не ставив перед собою такого завдання. Він просто писав про те, що його хвилювало, бентежило і боліло. А щоденник уклався ніби мимохідь, начебто сам собою. Але що характерно: найбільш інтимні і, сказати б, родинні його вірші ніколи не сприймаються, як поверхнево-альбомні. Це тому, що написані вони майстерно, з проекцією до ширших асоціацій, а отже завжди набирають глибшого значення і в кожного читача викликають свої відмінні асоціації.
Серед різних поетичних жанрів, які читач знайде у збірці, найколоритніше талант автора, як на мене, проявляється у ліричній мініатюрі, і сьогодні Б.Бастюк найяскравіший представник цього жанру. Він усіє в сконденсованій формі висловити квінтесенцію думки, почуття та настрою:
Високості у них свята потреба.
У кожного – хмарина на крилі.
І хоч повиростають аж до неба,
Та ні на крок од матері – Землі.
Але особливо широке визнання здобув Б.Бастюк в Україні та за її межами завдяки гумору. Талановиті виконавці сатиричних творів донесли його «сміхомаргіналії» (так автор означує жанр, у якому працює) в ті куточках планети, де є українська діаспора. Серед них особливу популярність здобули такі, сказати б, уже хрестоматійні речі, як-от «Корида», «Японець», «Сусіди», «Гробівець», «Відкритий лист братам Кличкам» та інші.
Слово Б.Бастюка не тільки веселе, іскрометне, а й світле і чисте, напоєне цілющою силою краси і любові, а ще здоровою селянською мудрістю.
Сьогодні добрих гумористів в Україні начебто не бракне, як, власне кажучи, й ніколи не бракувало, бо здатність сміятися належить до визначальних рис нашої нації. Але гумор Богдана Бастюка має ту рідкісну якість, що змушує нас не тільки реготати, а й замислюватися над тим, що викликало сміх чи бодай усмішку. Бо розсмішити людину неважко, досить розказати якусь комічну історію чи анекдот, але змусити глянути на себе критично, побачити у світлі сміху власні чи суспільні вади – це під силу далеко не кожному.
А ще цей гумор має чисто галицьке забарвлення. Центральний персонаж більшості гумористичних збірок поета Антошко Проців – це корінний галичанин з характерною зовнішністю, хитринкою в примружених очах, трішки лукавий, але безмежно добродушний, словоохочий і ущипливий, нібито простакуватий, але насправді метикуватий. До всього має діло, скрізь устромить свого довгого носа, кожному дасть пораду і всяку неправду та зло виведе на чисту воду. Проців живе весело. Він з тої породи, що безсмертні Швейк, Тіль Уленшпігель, Кандід і Рудий Панько, то його брати духовні, а рідний старший брат – січовий стрілець Цяпка. Сам Антошко, мабуть, про це й не відає, хоча, як знати, бо хто спроможний достеменно сказати, що мудрий галичанин знає, а чого ні. Сам автор збірки вважає, що в образі Антошка Проціва вивів героя нашого часу, так би мовити, в усій його красі й силі. І, здається, вважає правильно.
Ще одна специфічна особливість Бастюкового таланту – поєднання ліричного і сатиричного начал. „Вкраплення ліричних ноток у гумористичний текстнадає його гуморескам неповторного і несподіваного звучання, – слушно зауважує Народний артист України, проф. В’ячеслав Хім’як (до речі, один з блискучих виконавців ліричних мініатюр Б.Бастюка). – Як на мене, то це є однією зі складових його успіху…”
Своє творче кредо поета-сатирика автор висловив у таких рядках:
Повірте, з гілляки не вчора я зліз.
Тож знаю, що в нашій культурі
Була вже ідейність, був соцреалізм,
Партійність у літературі…
Розмови, дискусії, гасла-пташки…
Аби у словесному глеї
Не порпатися, припинить балачки, −
Які ще потрібні ідеї?!
Аби побратимів не брати на сміх
І поїдом ближніх не жерти,
Аби поважати сусідів своїх, −
Потрібні які такі жертви?!
Аби не топити у ложці води
Знайомого, брата чи друга,
Аби не радіти з чужої біди, −
Яка тут потрібна потуга?!
Петро Сорока,
с.Петриків на Тернопільщині
На фото: Богдан Бастюк