Долі, судьби, програми… Планиди у Дочинця. Планиди його героїнь ними ж обрані, виплекані. Жінками, котрі душею і руками, руками, серцем і духом осилюють, долають те, що видається нездоланне, майже несумісне з життям. А здолавши рубіж – жінка творить життя!..
Планиди – Victoria
Мирослав Дочинець, «Руки і душа», Карпатська вежа, 2012 – К – 170с.
Хочу у Мукачеве. Хочу у те Мукачеве, де кожна місцина варта уваги, де чи не кожна людина варта пера. Так видається, читаючи слово Мирослава Дочинця.
Поозираймося довкола. Що завгодно та будь-хто може стати темою, героєм нашої оповідки, а то й повісті. Треба зуміти лише одягнути подію в слово, котре б побачили-почули люди. І Мирослав Дочинець зумів. Уміє він просте, повсякденне, непримітне подати врочисто.
Врочисто і просто виглядають його книги серії «Яблуко слова». Стиль!
Ось «Руки і душа. Історії жінок, що перемогли». Зо два десятки добротних розповідей про певних жінок. Їхні імена не відомі широкому загалу, їхніх облич не впізнають на вулицях іншого міста. Тільки декотрі з них створили щось видиме, глобальне.
Уже не бідна Ліза, художниця, цілителька, золотошукачка… Усіх цих жінок щось об’єднує. Дещо, єдине те вирішальне, що дозволяє бути. Бути у радості, любові та трудовій плодючості. І ця річ – перемога. Точніше, бажання перемогти, перейти певний рубіж, бо інакше – небуття.
Долі, судьби, програми… Планиди у Дочинця. Планиди його героїнь ними ж обрані, виплекані. Жінками, котрі душею і руками, руками, серцем і духом осилюють, долають те, що видається нездоланне, майже несумісне з життям.
А здолавши рубіж – жінка творить життя!..
Так як ці жінки прориватися, знову й знову, можна лише вибудувавши непохитний стержень духу, омережаний люблячою мудрістю. Будучи такими єством, з тріумфом крокує жінка Дочинця крізь наш барвистий, колючий світ. Через його «веремію життя». Залишаючи досвід, часто-густо втілений у конкретних матеріальних надбаннях.
Кров починає інтенсивніше пульсувати, грайлива сльозина зрошує сторінку, коли читаєш рядки цієї книжечки. Та в кінці кожної розповіді хочеться аплодувати. Стоячи. Жінці, переможниці. Бо злетівши, вирвавшись із небуття, жінка вкотре творить життя.
Цю книжку варто перечитати кожній жінці, зокрема кожній ремствуючій на своє життя жіночці. Бо ці невигадані історії можуть навчити жити по-справжньому: радісно, енергійно. Варто познайомитися з героїнями, щоб захотіти бути.
Інші книги серії «Яблуко слова» також доступні і корисні нашій свідомості. «Булава і серце», «Дорога в небо – до людей», «Світильник слова». Усі ці книги можна, варто і навіть слід підносити юним особам. Кожна історія в них – система цінностей, алгоритм стійкості та цілеспрямованості. Мудре, добре, вічне. Мирослав Дочинець пише життя конкретної людини. Він не є письменником-біографом когось з великих світу цього. Та конкретні життєві ситуації, приклади із його книг можуть бути дороговказом на в`юнкій стежині життя. Рішення героїв Дочинця можуть стати підказкою у прийнятті власних рішень та моделлю у створенні власної системи пріоритетів. Адже так складно у вирі життя пристати до потрібного берега, віднайти свою хвилю та побачити істинне в інформаційній мішурі сьогодення.
Неоціненним путівником по житті може стати ще одна річ із нашої улюбленої серії: «Світильник слова». Тільки глянувши на палітурку книжки, я на мить відчула себе свідком містерії створення книги. Як завжди: невимушеність дизайну. Як і невимушене слово цього автора. Невимушене, але багате. Його письмо дає нагоду черпнути лексикону, рідкісних, красивих слів. Я не раз гортаю сторінки тлумачного словника, натрапвши на якусь перлину. У «Світильнику слова» автор повідує нам про себе. Виявляється, письменник теж людина. Реальне земне створіння з притаманними кожному смертному потребами та цілями. А ще з цього «світильника» справді можна вловити сяйво. Самого автора. Що не є притаманним кожному письменнику. Нажаль.
Ця книжка на 210 сторінок – одкровення автора у форматі інтерв`ю: питання-відповідь. Не покидає журналістика автора. Власне у цій своїй праці Дочинець лаконічно та вичерпно оповіщає нам свій шлях пошуку, творіння та створення у слові. А ще тема одкровень – чи не усі сфери життя людини. Стосунки, повсякденне, гроші. Усе те, про що завжди варто розмовляти, що слід писати і корисно читати. Про життя. Книга може бути порадником для тих, хто любить писати. Дороговказом тому, хто уже щось написав, але це ще ніхто не читає. Отже, це певний життєвий досвід. Працьовитої, цілеспрямованої, а з віком і мудрої людини досвід. Система! Успішним також є тут чому повчитися. Дуже добре читається ця книжка вибірково, фрагментарно. А тоді й втілюється перейняте зі сторінок у власному житті.
Прочитавши декілька книг Мирослава Івановича за досить короткий час, я помітила різну міру присутності автора у сюжетах розповідей. Мабуть, це моє суб`єктивне відчуття, але найбільше автора у новелах «Хліб і шоколад». Видається, що він разом зі своїми героями усе те прожив. Дещо, я так розумію, є і з його власного життя.
У інших книжках проглядається певний ракурс. Це, мабуть, журналістське: погляд збоку. Кожна нова історія – інший кут сприйняття. Інша міра пережитого.
(А щойно я «спила» «Горянина»)…
Спасибі авторові за доступне, лаконічне, влучне слово. Де треба – іронічне слівце.
Спасибі також за корисну інформацію. За глибокі переживання, зрушення та помисли.
Чи не усі книги Мирослава Дочинця здобували відзнаки, приносили авторові нагороди. Ми ж вітаємо його з отриманням Державної премії ім.Шевченка.
Бажаємо Вам, Майстре, нових злетів духу. А нам, пошановувачам, нових Ваших книг!
Роксолана Задорожна
Листопад, 2014 р.