Під такою назвою у луцькому видавництві «Твердиня» побачила світ нова книжка літературного критика Євгена Барана, яку він нещодавно презентував в Івано-Франківську в книгарні «Є». До неї ввійшли найсвіжіші його літературно-критичні статті, рецензії та есеї. Модерував презентацію письменник Степан Процюк.
Зустріч відбувалася в невимушеній атмосфері діалогу. Розпочав захід С. Процюк, який згадав про спільні з автором аспірантські роки й видану на той час книжку «Лицарі стилосу і кав’ярень». Адже один із 10 нарисів — «Романтичний дивак з рюкзаком за плечима» був присвячений саме Є. Барану, про його читання книжок, про подорожі та про той рюкзак. За словами С. Процюка, нині дуже важко в цьому поважному критикові і літераторові впізнати того хлопчину, що мандрував Україною, та все ж у ньому залишилось щось від нього.
Є. Баран зізнався, що хотів би поговорити з людьми, які мають сентимент до літератури, з різних причин. Він розповів, що дуже довго не міг вирішити, чи потрібна йому ще одна книжка: «Поява цього збірника критичних статей та відгуків випадкова й спонтанна, як майже все написане мною». Коли критик все ж зрозумів, що потрібна, оскільки з часу виходу його останньої книжки назбиралося понад 100 есеїв, назву він уже знав — «Повторення пройденого». Адже кожне умовне коло, яке ти проходиш, вимагає іншого ставлення до того, що ти робиш, вважає автор. Книжка приходить саме тоді, коли в тобі щось змінилося, коли змінилося твоє ставлення до літератури й життя загалом, коли готовий це ставлення оформити словами.
Автор не звертався до когось, щоб написали передмову чи епілог. Він усе зробив сам. Замість передмови — есей «Я обираю літературу», епілог замінили «Кілька слів навздогін». Володіючи великою колекцією автографів письменників,
Є. Баран фактично запропонував ноу-хау. Останніми сторінками в книжці стали скановані 25 автографів — від Василя Карп’юка, якому 25 років, до івана Дзюби, якому за 80.
Спеціально для читачів газети «Галичина» С. Процюк поділився враженнями від «Повторення пройденого»: «Я не літературний критик і не можу оцінювати з цієї позиції. Однак можу сказати, що Євген завжди робить зрізи літературного процесу, прогнози, передбачення, які пізніше здебільшого справджуються. Він вміє відчувати тенденції літературного процесу. Дуже багато із того, що він пише, і воно начебто тоді здається ще не надто актуальним, згодом справджується. Євген Баран є такою собі критичною кассандрою (сміється. — Авт.) національної літератури. Те, що він говорив про тенденції комерціалізації та «гламуризації», відтак стало реальністю. Нині в його критиці більше оптимістичних мотивів. Можливо, це свідчить про те, що українська література стає чимраз різноманітнішою і вже гідна бути однією з найцікавіших європейських літератур».
Презентація не випадково відбулася саме 19 вересня — на Михайлове Чудо. За збігом обставин, батьки автора, Михайло і Михайлина, ще 60 років тому одружилися в цей день. Тому цю презентацію критик присвячує матері, котра досі ще багато читає й часом підказує йому, що варто прочитати.
Автор насолоджується тим, що за 25 років його праця йому ще не набридла: «Азарт критика — кожну книгу перетворити на статтю. В мені він ще є. Форма критичного есею дала мені спокій, задовольнила мої письменницькі амбіції. Можливо, найкращі мої статті — це ті, які я ще не встиг написати».
На запитання, чи не виснажує його читання низькосортної літератури,
Є. Баран відповів історією про студента, який одного разу підійшов до нього й попросив прочитати його книжку. Коли критик запитав, чому саме йому той вирішив показати своє творіння, то у відповідь почув: «Кухарук сказав, що Баран все читає». Нині позиція автора дещо інша. Він уже не читає все. До молодих митців ставиться жорсткіше і байдужіше, адже впевнений, що нічого їх не навчить. Бо досвід — то така річ, яка не передається, а набувається. Їм потрібен критик серед однолітків.
Наостанок автор зізнався, що все життя чув, що критика — це не література, а він сам — не письменник. Проте він це витримав. і не тому, що такий сильний, а тому, що Бог так захотів. Цією книжкою Є. Баран хоче завершити свою роботу з критичними есеями і каже, що надалі займатиметься зовсім іншою літературною працею.
«Я все життя читаю книжки і пишу про них, популяризую їх, — наголосив Є. Баран. — В цій книжці я зібрав кілька десятків рецензій про твори, які мені принесли естетичне задоволення і збагатили мій життєвий досвід».
Христина КОСТИРКО.