Нещодавно окремі тернопільські ЗМІ поширювали інформацію про іконописця з Тернопільщини Володимира Шерстія, якому Президент України Петро Порошенко вручив високу нагороду, тобто присвоїв “високому достойникові” звання Заслуженого майстра народної творчості України. Але ні журналісти, ні президент не можуть знати чи оцінювати здібності того чи іншого митця. Рівень його художніх робіт можуть оцінити тільки мистецтвознавці, та люди які причетні до мистецтва. Дозволю собі, маючи відповідну освіту і знаючи цю справу із середини, розказати людям все про “здобутки” митця, який зо два роки тому оселився в Чорткові.

Звернемо увагу насамперед на те, як відомі науковці характеризують людину, яка має наміри писати ікону.
Якість іконопису завжди залежатиме від духовних якостей іконописця. Безумовно, іконописець повинен бути добрим художником, вправно володіти технічними прийомами живопису. Але необхідною умовою є насамперед певний духовний рівень іконографа, адже в основі творення ікони обов’язково має бути закладена молитва. В протилежному випадку творення образу зумовлене бурхливою фантазією автора або ж відбувається бездумно та часто непрофесійно, шляхом копіювання з невдалих взірців. Такі твори не матимуть нічого спільного з реальною особою Бога чи святого, тому і не можуть виконувати завдання, яке стоїть перед храмовим розписом.
Сучасна ікона часто є лише вираженням індивідуалізованої творчости самого автора, замкнутого у власному світогляді в стінах своєї майстерні. І якщо він не є повноцінним членом Церкви (в тому числі її частини – конкретної спільноти-парохії), а лише невеликої групи осіб із подібним світоглядом, – така ікона буде близькою і зрозумілою лише для нього та невеликого кола його товаришів. Тому іконописець повинен жити в Святому Дусі: бути людиною молитви, брати участь у Святих Таїнствах, жити Словом Божим, бути церковною людиною. Особливу увагу слід приділити якісній освіті церковного маляра, адже іконописці без богословської освіти допускають серйозні догматичні помилки. (М. Олійник. Ікона – це… // Слово № 2 (39) (2009) с. 17-20)
Ще одним важливим зауваженням є аналіз безавторства (не підписування художниками робіт) ікон.
“Іконописець – це людина, яка створює сюжет в рамках церковного канону і своїм в ньому нічого не вважає, – жоден з іконописців свої ікони не підписує, тому що мистецтво Церкви – соборне” [6, с.37]. В. Лєпахін наголошує, що іконописці були переконані в тому, що їх талант належить Богові, через них Святий Дух проявляє Божу волю. С. Алєксєєв пояснює це так: “Авторство іконописця спеціально приховується, оскільки ікона – творіння соборне; іконописання – не самовираження, а служіння й аскетичне ділання. Як бачимо, праведне життя іконописця було запорукою допомоги дії Святого Духу у процесі написання ікони. Основна ж функція ікони – викликати у людини молитовний настрій. У такому ключі розуміння процесу створення ікон варто прийняти до уваги думку архімандрита Зенона, що “іконописання – церковне служіння, а не творчість у тому значенні, як його розуміють світські художники. Народжуючись з Літургії, ікона є її продовженням і живе вона лише у богослужінні” [6, с.34].
Як бачимо, вимоги до художника-іконописця: аскетичний спосіб життя, обізнаність у богослов’ї як науці та святоотцівській традиції складають християнську церковну культуру іконописання.

Читаємо у ЗМІ. Художнику-іконописцю з села Гнилички Підволочиського району Володимиру Шерстію присвоєно звання Заслуженого майстра народної творчості України.
Спростовуємо:
Ірина Вербіцька. Якщо людина подає себе, як художник-іконописець, то чому присвоєне звання Заслуженого майстра народної творчості України, а не художника, або іконописця? Ікона у Візантійському стилі немає нічого спільного з народною іконою, це зовсім різні речі. Чи не тому, що жоден мистецтвознавець, чи художник, чи іконописець ніколи не визнає роботи Шерстія високомайстерними творами? А якщо іконописання є способом заробітку, то для цього не потрібно добиватися високих звань, принижуючи цим митців з великої букви.

ЗМІ. Відповідний указ Президент України Петро Порошенко видав з нагоди 23-ї річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року.
Довідково: Шерстій Володимир Михайлович народився 11 вересня 1960 року у селі Гнилички Підволочиського району Тернопільської області. Здобув освіту в галузі образотворчого мистецтва.
Ірина Вербіцька. Яку освіту? В якому вузі? І чому, людина, яка не є чортківцем, отримує нагороди з подання Чортківської міської ради?

ЗМІ. Походить з родини, у якій були іконописці, зокрема відомий на початку ХХ століття іконописець Степан Зозуля. З дитинства його оточували картини та ікони на релігійну тематику, тому звичайно, Володимир обрав собі шлях роботи у галузі іконографії. Стиль письма ікон Володимира Шерстія є намаганням відродити способи письма давнього українського Візантійсько-Руського чину. З використанням як древніх традицій, так і сучасних напрацювань в галузі іконографічного мистецтва.
Іконописець Володимир Шерстій працює в одній з найскладніших технік писання образів – візантійській. За таким принципом малювали лики святих ще у 14-15 століттях.
Ірина Вербіцька. Цей «художник-іконописець» порушує всі принципи творення ікони!

ЗМІ. Сьогодні ця техніка не зовсім популярна, проте більше сотні робіт художника знаходиться в музеях та приватних колекціях всього світу.
– Напевно, на роботу все-таки надихає сам Господь Бог. Та й любов надихає до всього, бо ж не можна перелічувати, – зазначив Володимир Шерстій.
Володимир Шерстій дотримується стародавньої технології у написанні ікон та підготовці матеріалу.
Ірина Вербіцька. Брехня! Для грунту використовували желатиновий клей, готували левкас, писали яєчною темперою, нічого цього цим “Заслуженим майстром” не використовується…

ЗМІ. Ікони майстер почав писати не так давно, біля восьми років тому. Тоді він працював у Латинській Америці на реставрації католицьких храмів. В Бразилії потрапив до української діаспори, де прочитав книжку «Поклін Марії», що надихнула його на творчість. «Тоді в душі щось перевернулося. Хоча завжди виховувався в сім’ї на релігійних засадах, однак багато чого не знав. Не знав, що школа українського іконопису така древня, що багато традицій пішло від нас, однак було забуто. Тоді і почав писати ікони в стилі, в якому творили староруські майстри», – сказав Володимир Михайлович.
На його думку, українці – нація, здібна до мистецтва. «Наші майстри швидко перейняли мистецтво Візантії та вдосконалили його. Київська школа іконопису не була сліпим копіюванням візантійської. Майстри дотримувалися стилю, однак вносили щось своє», – наголосив майстер. Він розповів, що його дід Степан Зозуля також був іконописцем, який, можливо, і передав онуку любов до цієї справи. «Але дід писав, на відміну від мене, в портретному стилі: на його іконах Діва Марія була схожа на мою бабусю. Він загинув під час розпису церкви», – розповів митець.
Перша виставка іконопису Володимира Шерстія відбулася влітку 2003 року в місті Курітиба, що у Бразилії. За словами художника, місцева влада та громада дуже допомогли в організації виставки: виділили приміщення, надрукували афіші та запрошення. «Незважаючи на те, що для бразильців більш характерний портретний стиль написання ікон, відвідувачів на виставці було багато, – зазначив майстер. – Вони дуже дивувалися моїм іконам, питали, чому Діва Марія не посміхається, не схожа на симпатичну жінку. Однак сприймали позитивно».
За словами Володимира Михайловича, в Україні організувати виставку набагато складніше. «На Батьківщині через різні бюрократичні труднощі та пошук спонсорів я мав лише кілька виставок. До прикладу, у Львові вже давно обіцяють організувати виставку в національному музеї, але справа ніяк не може зрушити з місця», – наголосив він.
Ірина Вербіцька. Тому що у Львові живе неполічена кількість митців, а не халтурників. Через це, і не дивно, що ця справа ніколи не зрушиться з місця.

ЗМІ. Майстер майже на сто відсотків дотримується старої технології не лише у писанні ікон, а й у пошуку матеріалу та його обробці, оскільки бажає, щоб ікони пережили його, його дітей та онуків. Він сам шукає дерево, в основному це липа (на ній переважно писали в давнину) або ж сосна. На дошку наклеює тканину, щоб дерево не тріскалося. Для цього використовується домоткане конопляне полотно, якому понад сто років.
Ірина Вербіцька. Ікони написані на різних породах дерева, яке попадалося під руки, окрім липи! Кілька разів було використане полотно (приблизно) 80-літньої давності, а більшість ікон, проклеєні ситцевими старими квітчастими простирадлами.

ЗМІ. А тоді вже починається художня робота. «Бувають проблеми з пошуком дерева. Часто пропонують швидко висушені дошки штучним способом, такі не годяться, оскільки швидко тріскаються. Або ж пропонують купити цілий вагон дошок», – поділився труднощами Володимир Михайлович.
Ірина Вербіцька. Так, поки на батьківському та сусідських подвір’ях були старі фаціяти, які розібрав – ця дошка дійсно мала декілька десятиліть, але останні декілька років цим «майстром» використовуються різні дошки, часто не висушені та не вистояні, зі столярних цехів (по вул. Шопена), розібраних хлівів, після чого ці роботи купляють люди, а принісши до дому цю дошку крутить, з’являються тріщини і т. ін.. То ж задумаємося, на чому пишеться ІКОНА??

ЗМІ. Скільки часу піде на одну ікону, майстру сказати важко: «Це залежить не лише від зовнішніх обставин, а й від внутрішнього стану. Я не монах, тому особливо не готуюся до написання ікон. Але можу сказати з впевненістю, якщо я не буду готовий, то просто не зможу її написати».
Володимир Шерстій найчастіше зображує на іконах Богородицю. «Мені цей образ дуже подобається. Та й на Україні склалася традиція шанувати Діву Марію найбільше. Ще за часів Ярослава Мудрого її проголошено покровителькою та царицею Русі», – пояснює він. Художник зізнався, що в його іконах бувають розбіжності з класичним стилем: «Я пишу кожну ікону так, як бачу її в уяві. Наприклад, мало використовую білої фарби, хоч це і є відхиленням від канону. На мою думку, від ікони повинно віяти теплом. Тому намагаюся не вживати холодних кольорів».
Ірина Вербіцька. Навпаки вживає багато холодних кольорів, та ще й чорний контур, що є взагалі не припустимим!

Післямова. У своїх інтерв’ю Володимир Шерстій говорить, що дотримується стародавньої технології. Але насправді робить він це так: приготування желатинового клею для приклеювання паволоки (полотна). Тут все дуже просто… Іде в канцтовари, купляє клей ПВА, розводить з водою, простирадло – роздер, занурив в клей і приліпив на дошку – все готово… Далі “митець” говорить, що готує левкас, але коли його запитують про складники рецепту, запинаючись, та червоніючи – відповідає: «Це секрет кожного іконописця..» Але його «секрет» знаходиться у кожному господарському магазині – замазка для дерева марки ІКЕА, вартість приблизно 18-20 грн. і процес створення ікони за стародавніми традиціями пішов далі… В муках накладається поталь (позолота), як не вдається з першого разу – біда, треба все здирати і накладати знову… А далі перебивається через КОПІРКУ зображення і АКРИЛОВИМИ фарбами наноситься малюнок так-сяк, щоб більш-менш гарно сприймалося простим обивателем… В той же день-лакується… Ось і готово до продажі… Дошка готується декілька днів, «ікона»-пишеться за день-два… це та ікона яка мала би проіснувати віки… Ну а на завершення – увіковічнення відомого імені – підпис маркером на зворотньому боці дошки, великими буквами: Володимир Шерстій, а на наклеєній бірочці інформація – ікона (наприклад Б-ця Ігорівська), паволока, левкас, акрил, і обов’язково e-mail, та номер мобільного телефону. Думається…. Як шкода що Святий Лука, чи жоден інший іконописець, не залишив нам свого мобільного номера, а то б запитали секрет приготування левкасу наприклад, чи клею…
Ось так народжуються «високохудожні», чи «високопобожні» твори Заслуженого майстра народної творчості України..
Про особистий спосіб життя цього новітнього Остапа Бендера, який зовсім нещодавно з’явився у нашому місті, змовчимо – Бог йому суддя, а про шлях до «визнання», декілька слів варто сказати, бо у світлі останніх подій в Україні, ми не повинні замовчувати такі речі і люструвати, на жаль, потрібно не тільки високих чиновників та олігархів, а й отаких пройдисвітів-кар’єристів та великих комбінаторів…
Чортків багате митцями місто. Є у нас люди, які все життя тут живуть, творять і славлять його своїми творами. Це і Степан Шевчук і подружжя Витягловських, Ольга Зелена – ці люди дійсно достойні пошанування від чортківців, заслуговують високих нагород, а не халтурник-чужинець, що хитрістю і нахабством, прикриваючись святими речами – Іконою, Майданом, Війною, оббиваючи пороги в кабінетах, розносячи ікони, випросив собі звання в цих чотирьох кабінетах, які його і визнали… Виникає запитання, за що ми боролися і боремося? За що і за кого загинули тисячі людей? Чи має право людина яка переступає через всі норми моралі взагалі писати ікону??? Для чого тоді вчитися, працювати, творити все життя, якщо можна отримати посвідчення ЧНСЖУ за 200 грн., не маючи освіти журналіста, не написавши жодної статті, а у теперішніх своїх “публікаціях” так знахабніти, пишучи, що їздив на «екскурсію» у війну – вдумайтеся у ці слова! Тепер він ще й славнозвісний волонтер, який не тільки на «екскурсії» їздить, а ще й відверто ходить у берцях з гуманітарної допомоги для наших військових, бронежилеті, та фотографується з автоматом у бліндажах, для того щоб факти участі у бойових діях зафіксувати??, а раптом, ще й на халяву «учасника бойових дій» дадуть.. а це ж соціальна допомога… то ж ні роботи нема, ні стажу, (ні освіти, а вік то вже підходить до пенсії…. Відколи такі якості, як брехня, хитрість, наглість, зверхність, підступність та віроломство піднімаються на високий щабель? Чому мистецькі звання видаються людьми які не мають жодного відношення до мистецтва, і не створюють комісій із художників та мистецтвознавців, з експертними висновками?? Ці ікони з “дотриманням древніх традицій та технології” можна легко дослідити віддавши на експертизу професіоналам. Чому, хтось, хто хитріший, повинен займати місце достойного??? Кого піднімаємо на Олімп??? Кому роздаємо нагороди??? Чому мовчимо???

Ірина Вербіцька

Post Views: 404

6 коментарів