Про чортківський “Куферок” скоро буде знати вся Україна

Веселкове розмаїття вишитих рушників, сорочок, блузок, запасок, букети та віночки запашного зілля, керамічні горщики та зроблені без жодного цвяха меблі документальні світлини в основному з архіву колишнього архітектора Чорткова Дмитра Шеремети зберігає у « Куферку» славне мистецьке подружжя Ірини Вербицької та Володимира Шерстія. У старовинному підвальчику в історичній частині Чорткова оселилися старожитності скрупульозно зібрані зі всієї Галичини.

Тут представлені ужиткові речі й предмети, обереги, церковні ікони, книги етносів української нації лемків, бойків, прикарпатців – русинів.

У давнину на Галичині куферком називали дерев’яну дорожню скриню, невеличку валізку, з якою селяни та міщани рушали у мандрівку. Куферок до Чотркова потрапив із с. Гнилички Підволочиського району.

– Товариш купив стару хату та знайшов у ній цю скриню. Коли ж валізу відкрили, то з’ясувалося, що вона понад 70 років зберігала таємницю:всередині у прискринку(невеличке відділення, така собі шухляда всередині, де зберігали гроші та документи) художник знайшов закордонний паспорт колишнього власника, виданий польським урядом Івану Коцуру. Завдяки свого часу у 1931 році відмітці стало відомо, що чоловік виїхав на заробітки до Франції, а через декілька років повернувся назад. Напевне, селянин прикупив землі у Гниличках, але довго газдувати не довелося: прийшов вересень 1939 року придбані морги поля відібрали, а самого господаря відправили у Сибір, ведмедям сніг розчищати, – невесело жартує співрозмовник.

Відтак простий і надійний куферок невідомого пана Коцура мимоволі став уособленням долі галичан – українців.
Дідусь й бабуся пані Ірини також були вислані у ті роки до Сибіру, вони виїхали зібравши нехитрі речі у власний збитий куферок. Зараз у музеї зберігаються дубовий стіл, бамбетель та сама дерев’яна скриня, зроблена дідом без єдиного цвяха.

Сама ж Ірина Вербицька взялася ще у 1990-х роках за майстрування ляльок-мотанок. Вважається, що ляльки – мотанки зберігають позитивну енергетику, а також як родинний оберіг їх передавали з покоління до покоління. Уже на першій персональній виставці народної майстрині шість із десяти авторських робіт Ірини Вербицької придбав екс- президент Віктор Ющенко.

Зараз уже ходять по світу 150 мотанок пані Ірини. Однак, важко розлучатися з кожною новою. Тому вона завела фотоальбом і знимкує нові роботи. Адже кожна зовсім не схожа на свою « сестру». Молода жінка якось замовила мотанку, мовляв, довший час не може завагітніти. Пані Ірина довго підбирала орнамент для вишивання диво-ляльки . І не минуло пару місяців, як до неї завітала бабця замовниці та розповіла, що онука разом з чоловіком чекають на дитину.

У СЕЛІ НАЗИВАЛИ « МАЛЯРАМИ»

Чоловік пані Ірини – відомий у краї іконописець.

– Нашу родину у селі називали « малярами»,- згадує Володимир Шерстій.- Скажімо, мій дід Степан малював ікони. Вчився іконопису у Золочеві Львівської області, згодом у Відні класичної манери він не дотримувався – на окремих іконах можна впізнати лик бабусі. А я дотримуюся візантійського стилю, в якому на перший план ставиться зображення духовної, а не плотської краси.

До речі, свого часу пана Володимира, як і сто років тому його земляка Івана Коцура, доля закинула аж у Бразилію. Пощастило реставрувати старі храми у Сан- Пауло. В одній з українських церков побачив гору книг.

– Відходять у вічність емігранти старшого покоління, а нащадки не знають рідної мови, спілкуються португальською. Тож українські книги знаходять тут останній притулок»,- пояснив настоятель церкви отець Микола.

Володимир щодня приходив сюди читати твори. З дозволу священика взяв три книги, яких раніше не бачив, адже видані були на Заході: поетичну збірку Олени Теліги, томик Дмитра Донцова та монографію невідомого автора « Поклін Марії». З останньої власне, і почерпнув ґрунтовні відомості про старовинні ікони. Після того і з’явилося непереборне бажання (мабуть, також дався чути генетичний код) і почав малювати ікони. Згодом навіть зробив персональну виставку ікон.
І ось тепер Чортків – найбільше за населенням південне місто після Тернополя, має «Куферок» українських оберегів. Але мистецтво, творчість постійно розвиваються, тому в етно-майстерні проводяться виставки, майстер-класи та літературно-мистецькі зустрічі.