Видавництва «Радянський письменник», «Карпати» неодноразово благословляли у світ книги двох авторів під однією обкладинкою. До речі, в одній з таких свого часу дебютував знаний письменник Мирослав Дочинець, якому цьогоріч присуджено Шевченківську премію.
«Там казка живе, де кінь зупинився гнідий»
Лазука Л. Готика вітру; Лазука Н. кохання @ весна. крапка. net. – Тернопіль: Видавництво «Крок». 2011. – 56 с.
Спочатку поведемо мову про недалеку минувшину. В історії української літератури в тоталітарні часи вже були випадки, коли деякі видавництва (зокрема, «Молодь», «Каменяр», «Карпати») продукували колективні збірники. Тоді ж в моді були і поетичні касети (десь в середині 70-их років минулого століття одну з таких випустив «Прапор»). А видавництва «Радянський письменник», «Карпати» неодноразово благословляли у світ книги двох авторів під однією обкладинкою. До речі, в одній з таких свого часу дебютував знаний письменник Мирослав Дочинець, якому цьогоріч присуджено Шевченківську премію.
А в нинішні часи цю практику спробувало відродити видавництво «Джура» з Тернополя, видрукувавши три віршовані книги представників родини поета Георгія Петрука-Попика. Продовжило цей почин видавництво «Крок», надрукувавши під однією обкладинкою зірки віршів Люби і Наталії Лазук.
Тепер про них поговоримо детальніше. І почнемо з «Готики вітру» пані Люби. Немає дивовини у тому, що її складають верлібри. Вже хоча б через заохоту представників молодого покоління до цього способу віршування. Зрештою, можна багато говорити на цю тему, захоплюючись вибором чи осуджуючи його. Та не про це мова. Бо головне полягає в іншому. Скажімо, мене, як читача, більше цікавить якість думок, висловлених авторкою.
У багатьох, звісно, може виникнути запитання: що рецензент має на увазі? Та все є дуже простим. Поціновувачів красного письменства цікавить тематичний пласт і оригінальність його висвітлення. Про темарій. Він є різноманітним. Маємо у книзі твори на громадянські мотиви. Знаходимо й вірші на духовну тематику, пейзажну й любовну лірику. Як бачимо нічого надзвичайного.
Але не зважаючи на неоригінальність тем «Готика вітру» все ж зацікавлює. Для підтвердження наведемо декілька цитат. «Бог чекає, щоб обоє стали до причастя» (вірш «Час перемін притримався»), «А вервечки свічок – над серцем родини… Крізь павутину мчать з країни неспокою у місто ангелів, на березі океану» (вірш «Святвечір»). «Учора так страшно себе зрозуміти» (вірш «Хилитається колесо осені»). «Тоді як від твоєї нещирості й твоєї затаєної пристрасті німіє телефон» (вірш «Підпис на устах спалахне»). Зрештою, перелік вдалих рядків можна продовжити, бо на щастя їх вистачає.
Автор цих рядків нічого не знає про авторку пристрасних верлібрів. І ніколи не цікавився. Хоча є одна деталь, повз яку не проходиш байдуже. Якщо перечитувати твори, то наткнешся на думку про пієтет авторки у ставленні до Тернополя і Чорткова. І підтвердимо це цитатами. «Тернопіль змок. У плеєрі – дощ. Вівальді мене наздоганяє… (вірш «Тернопіль змок»). «Це місто, де кожен розчарований йде у глиб базару, бо не почув від скромної жінки чогось сокровенного» (вірш «Чортків»).
Коли задумувався над цим феноменом у творчості молодої авторки, то наткнувся на ще один рядок: «колядують з поетами Махном й Дячуном» (вірш «Міграція слів з Нью-Йорка до Лондона»). Що це? Ще один вірш-зізнання у любові до Чорткова. Можна так подумати. Та таке твердження було б напівправдою, бо у творі на мою думку, вдало зачеплено ще одну тему. Маю на увазі прагнення авторки до творчих орієнтирів. Погодьмося, що орієнтація молодої авторки на доробок Василя Махна і Володимира Дячуна є до певної міри промовистим. Правда, як мені здається, це було б неможливим без припадання душею до верлібрового спадку Майка Йогансена, Василя Рубана, Геннадія Туркова, Миколи Григоріва. А сучасних авторів чимало цікавого знаходимо у верлібрах Михайла Пасічника, Дмимтра Дроздовського, Мирослава Лаюка.
І саме з висвітлення цієї теми є підстави мовити і про не сприйняття окремих висловлювань. Згадаймо хоча б уже процитовані рядки з вірша «Чортків». Та не про «базар» треба говорити, а про «ринок», бо саме таке випливає з тексту. Дещо вадять книзі і прозаїзми, знижуючи темп звучання. Мені чомусь здається, що авторці слід було більше б думати про афористичність висловлювань. Принаймні, така думка з’являється після прочитання двовірша з щемливим розмислом: «сутінки дихають нами пам’яттю і жасмином».
Будемо сподіватися, що саме в цьому руслі розвиватиметься майбутня верлібристика Люби Лазуки. Чесно кажучи, хотілося б саме цього. Хоча це зовсім не означає, що поетична дорога молодої авторки буде саме такою, адже вона має право обрати свій шлях. Головне – аби він зацікавив прихильників поезії.
Мабуть, саме це хвилює Наталю Лазуку – авторку книги «кохання @ весна, крапка. net». На противагу Любі вона тяжіє до традиційної поетики, хоч іноді у книзі можна. І тематичні пласти мають подібність: вірш з громадянськими мотивами, пейзажна та інтимна лірика. Це є зовнішньою подібністю і відмінністю. Але, як мені здається, є і щось глибинніше, яке різнить. Якщо з «Готика вітру» робимо висновок, що авторка є більш настроєвою у висловлювані думок, то Наталя вдається до філософічності. У підтверджені наведу декілька цитат: «Філософ нікого не вчив. Шукав простоти серед зиску і думав «світитися» чи сумління віддати в хімчистку?» (вірш «Філософ»), «Сократу знову гірко від отрути…». «Сковорода наснився манівцями» (вірш «Місто»).
Ще вдалі цитати. «П’янка матіола бентежить прочинені вікна. Це літо кохання займає пронизливу мить» (вірш «Мені ця вечеря»). «Перемелеться літо в старому млині. І зостанеться мливо солодке на дні» (вірш «Віднайди мене в мушлі»). «І час – маленький відчай – Жбурляє снігом-болем невпопад» (вірш «Колючих слів навіяло»). І знову змушені повторити, що цитування можна продовжити, бо оригінальних висловів вистачає.
Дві книги молодих поеток під однією обкладинкою. Вони так переконливо свідчать, що пошук триває. І від цього ще більше радіють справжні поціновувачі поезії.
Ігор Фарина.
