Держава вельми тішить своїх громадян державними святами. Одне з них – 23 лютого, відновлене, перефарбоване. На листівках є навіть синьо-жовті стрічки.
А те, що у 1918 році, в якому бере початок те свято, солдати з червоними зірками знищували усіх із синьо-жовтими кольорами, мабуть, не суттєво. Тоді ж Україна була в руїні червоного терору – ленінського, сталінського – останній «модерував» південно-західний фронт. «Краткий справочник по истории» (автори: Б.Мотренко і К.Когонашвілі, К.: Радянська школа, 1983. – 128 с.) вказує (в перекладі): «28 січня 1918 р. ленінським декретом Ради народних комісарів РФСР було створено Робітничо-селянську Червону армію – офіційна назва з 1918 по 1946 рр. 23 лютого 1918 р. у Червону армію добровільно вступили десятки тисяч робітників і демобілізованих солдат. Цей день став днем народження Червоної армії».
За місяць від 23 лютого Чортків відзначатиме «визволення» від фашистських загарбників. Дещо про Чортківщину і так званих «визволителів». Ніч зими 1945 року. Облава – село Звиняч оточили НКВСівці. Учасниця українського руху Опору, членкиня ОУН та політв’язень радянських концтаборів Марія Штепа у своїй книзі «Прийми їх, Господи Боже, в оселях своїх» згадує: «Горіла хата Насті Градової. З палаючої хати Настя виносила, що могла. Гуманні «визволителі» від фашистів рятували дітей, щоби живцем не згоріли в хаті, краще, щоби босі, не одягнуті, змерзли на снігу. Та діти більше боялися визволителів, ніж вогню, і втікали до палаючої хати. Опісля хлопчики розповідали, що то було пекло, а кругом бігали чорти, на шапках яких були червоні зірки. Енкаведисти чатували, чи з вогню не будуть втікати повстанці. А коли вдруге енкаведисти викинули з хати хлопчиків, вони забігли до хліва сусіда Теслюка і так босі й роздягнені просиділи до ранку, доки не знайшла їх мама. Там вони, погорільці, тулилися поміж добрих людей, доки не прийшла їх черга вивозу в Росію (у Сибір).
До вагонів людей возили возами, санами, залежно від пори року. Та одяг у дітей Насті згорів, то сусід хто дав взуття, хто яку одежину, хто хліба на дорогу. Енкаведисти відганяли людей, щоб хто не викрав дітей, адже всі вони рахувалися по списку як вороги народу». Сьогодні такі спогади не мають попиту на державній біржі історичної науки, не є «кошерними», як і факти того, що німецькі солдати крізь пальці дивилися на те, коли хтось із цивільних вихоплював одну-другу дитину з натовпу приречених євреїв. Пані Марія, як інші свідомі громадяни, резюмує: вороги чийого народу?
Зрозуміло, що не українського. Але ж такі діти не могли бути ворогами народу нічийого – підсумовує Марія Штепа.
Проте… могли, як і може бути такий політичний абсурд, як відзначення 23 лютого «Дня захисника Вітчизни».
Ярослав ДЗІСЯК,
кандидат історичних наук