Письменниця, золотопекторалівка, жителька Криму Оля Кравчук говорить про реальний стан речей в автономії

Під час виникнення будь-якого питання, політичного чи соціального люди неминуче діляться на дві групи: тих, хто «за» та тих, хто «проти». Адже ми всі проживаємо різне життя, у кожного свої світогляди та переконання, історія.

Наразі в Криму та Україні людям важко дотримуватись норм пристойності, не переходячи на взаємні образи, через знервованість та напруження. Ми наблизились до тієї небезпечної межі, коли ті, хто жив у злагоді та мирі, починаючи відстоювати власну точку зору, сваряться назавжди, стають ворогами через різні політичні погляди. Неймовірно складно утримувати баланс і не розривати стосунки з тими, чий світогляд відрізняється від твого. Важливо не забувати, хто ми є та ким були, й зберегти нормальні адекватні відносини, жити в мирі, як колись. Адже Крим багатонаціональний, у людей різні переконання та традиції, патріотизм також проявляється деколи в досить несподіваних формах, але не варто забувати, що саме це слово означає любов до Батьківщини, а не в будь-якій мірі ненависть до інших країн чи національностей. Тепер усі опинилися в двоякій ситуації: неважливо, кого ти підтримуєш – Україну чи Росію, всім не догодиш і у будь-якому разі для когось виявишся ворожою стороною. Тому насамперед варто залишатися чесним хоча б із самим собою.

Якщо не вмикати телевізор, не заглядати в інтернет, а просто підійти до вікна власної квартири, здається, наче зовсім нічого не змінилося: те саме небо, земля, будівлі, дороги. От тільки жовто-блакитний прапор змінився триколором. В місті стоять БТРи, біля них військові в масках з автоматами, деколи їх шкода, бо останнім часом на вулиці досить тепло, і мабуть, їм душно. Подекуди по двоє таких військових стоять разом з машинами ДАІ та перевіряють машини. Час від часу вони з’являються в центрі міста, перевіряючи документи та власні речі випадкових перехожих. Та на фоні цього майже кожного дня проводяться концерти, люди продовжують одне одного вітати, й навряд колись вони зможуть зрозуміти сум інших, а ті в свою чергу їхню радість. Частина людей відчуває себе спокійно та захищено, інші навпаки занепокоєні перебуванням такої кількості озброєних військових у місті. Але ж найголовніше те, хто захистить людей від самих себе, від вибуху емоцій та відчуттів? Відповідь повинен кожен шукати в собі. Ми не звикли бачити військових ось так просто посеред міста, тому певний час це викликало в людей справжню паніку. Навіть, коли вже минуло кілька тижнів, іноді все ще мимоволі напружуєшся, коли бачиш людей з автоматами.

Якось все дивно та несподівано, наче не насправді, гірше за все те, що не знаєш, як пояснити те, що відбувається, дітям. Одні говорять, що «мы вернулись домой» і зі свого боку, напевно, в якомусь сенсі вони мають рацію, але ж що повинні говорити українці, кримські татари… Всі чогось чекають: хто покращень, хто занепаду. Але в одному люди єдині: ніхто не хоче війни та щоб гинули люди! Поки нам обіцяють, що в Криму будуть три мови: російська, українська та кримськотатарська. Влада в Києві обіцяє підтримати українців, що тут залишилися. Але як все буде насправді, чи дійдуть обіцянки до справи? На жаль, зараз надто важко зберігати в серці патріотизм, коли теперішня влада нічого не зробила, аби підтримати громадян своєї країни. Одні слова на безпечній відстані й жодних дій. У якусь мить ми зрозуміли, що залишилися самі, з якоїсь причини ніхто так і не приїхав, аби вести переговори з кримською владою та якось владнати ситуацію. Можливо, якби у перші ж дні не було прийнято закон щодо мов, так, наче це було нагальною справою, то в деякій мірі вдалося б уникнути загострення. Старші діти в школі ще продовжують вивчати українську мову, але якось кволо, наче розуміють, що вона їм вже не потрібна, але ще попереду іспити та модулі. Менші відверто не бажають ходити на уроки, вчителі відчувають себе незручно та непевно, не знаючи, як тепер себе поводити, зовнішньо вдаючи спокій, в середині відчуваючи, ніби свій власний тихий «Майдан», але ж школярі, мабуть, не розуміють, що навіть, якщо української мови більше не буде, навантаження не зменшиться, просто ці години замінять російською мовою.

Але серед цього всього є й позитивні боки: нарешті населення вивчило історію Криму – хто коли від кого від’єднався та до кого приєднався… Відтепер люди з головою занурилися в політику, та вже не будуть під час виборів бездумно класти галочку напроти одного з кандидатів, бо прізвище сподобалось чи обличчя.

Зараз багатьох турбують питання: чи покращиться життя в Криму? Як зі зміною влади житимуть на Україні? Розколюватиметься далі країна чи таки вдасться цього уникнути? Чи пошкодує Крим, що від’єднався? А можливо інші області заздритимуть його мешканцям? Наразі так люди і продовжують жити. Хтось тішиться, а дехто збентежений та занепокоєний. Відповіді на всі ці та інші питання ми обов’язково отримаємо з плином часу…

Ольга Кравчук.