Однак для літератора (принаймні живого) факт цього символічного знайомства із ним громадськості вже є певним бонусом і сатисфакцією. Врешті-решт публіка, що у минулому столітті заповнювала Віденську чи Паризьку опери, засвідчуючи престиж дворянської культури, не конче складалася з істинних шанувальників музики (протилежне твердження було б просто кумедним), як і вікопомні стадіони, що збиралися кілька десятиріч назад послухати московських поетів, звісно ж, лише відсотково могли похвалитися присутністю у (чи на) своїх лавах поціновувачів поезії.
ВІД ТВОРУ ДО ІМІДЖУ. З ПРАВОМ ПОВЕРНЕННЯ
Історія любить легенди. Їй байдуже, чи творить їх про себе сам митець, чи робить це за нього запопадлива доля. Так чи інакше, твір та ім’я – рівноцінні компоненти літературного явища. Перший здатен витягти друге з небуття. Друге ж своєю маєстатечністю компенсує неспроможність першого конкурувати з непересічними творами наступних епох на рівні форми. Без взаємопрезентативності твору й імені (часто асоційованого з біографією автора) ми були б позбавлені класики. Саме ірраціональний підхід людства до оцінки своїх давніх шедеврів і рятує ті ж таки шедеври від тліну. “Знають” – далеко не тотожне “читають”. Однак для літератора (принаймні живого) факт цього символічного знайомства із ним громадськості вже є певним бонусом і сатисфакцією. Врешті-решт публіка, що у минулому столітті заповнювала Віденську чи Паризьку опери, засвідчуючи престиж дворянської культури, не конче складалася з істинних шанувальників музики (протилежне твердження було б просто кумедним), як і вікопомні стадіони, що збиралися кілька десятиріч назад послухати московських поетів, звісно ж, лише відсотково могли похвалитися присутністю у (чи на) своїх лавах поціновувачів поезії. Пригадується епізод із хроніки: “Товарищь Вознесенский, у вас хорошие стихи, но почему вы не пишете о нас, шахтерах?” Мода – велика сила, а ім’я – тверда валюта. Публічна персона завжди значною мірою актор. Літератор у творі входить в образ ліричного чи епічного героя, що відчуває і діє у межах ситуаційних моделей та “сценічного” реквізиту. Чи не закономірно, що у житті він намагається опанувати вигаданий ним самим образ Автора власних текстів. І тут важливо все: стиль одягу, форма зачіски, звички і схильності – хоча, якими чеснотами та слабкощами, важливостями й дрібничками ти не заповниш цю анкету, все одно будеш правий, адже сутність іміджу не в тій чи іншій конфігурації рис, а в підкресленні їх ефекту, показовій акцентуйованості. “У людині закладено здатність до міфотворення. Тому люди жадібно поглинають приголомшливі або таємничі розповіді із життя тих, що, виділившись із середовища собі подібних, творять легенду і самі ж проникаються фантастичною вірою в неї. Це бунт романтики проти буденного життя,” – так розмірковував Семюель Моем в одному з найвідоміших своїх романів, виснувавши у підсумку сміливу сентенцію – “Людина, про яку складено легенду, отримує паспорт на безсмертя.”