Петро Сорока апологет денникової прози, в цьому вбачає своє письменницьке призначення і ось уже понад півтора десятиліття видає власні денники (останні в часі з’явилися тільки в журнальних варіантах). Така відданість одному жанру подивовує, але й насторожує, бо провокує повтори. Але П.Сорока, здається, щасливо уникає їх, сміливо експериментуючи з податливою формою.

Свідченням цього є книга «Жезл і посох», яка щойно вийшла друком у видавництві «Український пріоритет» і в яку увійшли два історичні романи, написані у формі діаріушів. Головними персонажами тут виступають Івана Мазепа і Тимофій Бордуляк. На перший погляд, дивне сусідство. Де ті спільні точки дотикання, що об’єднують такі відмінні постаті, до того ж віддалені в часі на три століття? Один – гетьман, чільний політичний діяч, борець за волю України, що кинув виклик російській деспотії, інший – письменник, автор малих жанрових форм, до якого тулиться епітет «тихий», бо все життя прожив у провінційній галицькій глибинці. У першого – володарський жезл, тобто гетьманська булава, а в другого – пастирський посох. Два символи, як два полюси нашої державності. Вони і є тими опорними пунктами, які дозволяють авторові подати два твори під дахом однієї обкладинки.
Щодо форми, то маємо роман-мозаїку і роман-колаж. Кожен з них можна читати з тієї сторінки, на якій відкриється. Бажано невеликими шматками, як радить автор, щоб осмислити прочитане, перевірити слово і фразу на смак і дотик.
У діаріуші Федора Жука, від імені якого написано твір про епоху Мазепи, автор пропонує абсолютно новий погляд на ту складну драму, що розігралася у батуринській резиденції гетьмана. За його версією Мотря не просто хрещениця Івана Степановича, а його рідна донька. Звідки таке сміливе твердження? З родинних переказів Жученківського роду (жінка Кочубея, Любов Федорівна з роду Жученків). Така версія пояснює і прояснює багато що і передусім затяту незгоду матері проти шлюбу Мотрі з Мазепою, адже кровозмішання у всі часи вважалося смертним гріхом.
У цьому романі багато інших цікавих фактів і подій. Діючими персонажами тут виступають козацький літописець Самійло Величко і поет, голінний лицар раків літеральних Іван Величковський, напівміфічний Зорка і загадковий збурювач Січі Запорізької Петрик, Василь Кочубей та його сини Федір і Василь, героїчний лицар Данило Братковський і «зацні козаки», згадувані у стародавніх літописах Юшка Гаврилів, Карпо Матвіївець та багато інших. Діаріуш читається легко, без будь-якої натуги і силоміття, події розгортаються на широкому історичному тлі бурхливого ХVIII століття.
В іншому інтонаційному ключі написано роман-колаж про Тимофія Бордуляка, до речі, перший художній твір про хрестоматійного письменника. Т.Бордуляк – загадкова і колоритна постать. Поліглот і греко-католицький пастир, обдарований письменник і автор тільки однієї тоненької прижиттєвої збірки, класик і не прочитаний та не відкритий в тій місцевості, у якій йому судилося жити. Як таке може бути? Як таке могло статися? У бездержавної нації, на жаль, такі парадокси доволі типові.
У книзі П.Сороки він виступає як «письменник із затіння», що вистояв тільки завдяки винятковій силі волі, любові до слова і України, вірний своєму покликанню і свідомий власної вибраності. Він сповідається перед собою і світом, Богом і людьми. Не знехтуймо його сповіддю. Прочитаймо уважно і вдумливо.
Чи такими були в житті Мазепа і Бордуляк, як їх змальовує автор? Передбачаю закиди критиків: далебі, в колективній свідомості вони закарбувалися дещо іншими. Але ж кожен із нас сприймає іншу людину по-своєму. Скільки людей, стільки й поглядів. А якою є людина насправді, скаже тільки Господь. Письменник завжди має право на домисел і своє бачення-потрактування. Сміливі літературні експерименти в наш час, що називається, у моді. П.Сорока не заходить так далеко, як, скажімо Кутзее в «Містері Фо» чи Андрухович у «Тринадцяти кільцях», але він міг би вигукнути як-ото Флобер про «Мадам Боварі»: «Бордуляк – це я». Автор живе неподалік В.Ходачківа, де мав парафію отець Тимотей і де знайшов вічний прихисток.
Отже, Мазепа і Бордуляк.
Прочитаймо «тую славу» сумну, важку, часто гірку і пекучу, але хіба буває легким людське життя, особливо в людей вибраних і позначених Божим перстом.

Руслана Галицька

кандидат філологічних наук,

м.Броди

Від сайту «Золота пектораль»:

Якщо історична проза і названі постаті зацікавлять вас, то замовлення на книгу «Жезл і посох» можна зробити за адресою:

46018

м.Тернопіль-18,

а/с 459

Сорока Петро

або за телефоном – 067-90-90-177.

чи по емейлу –  sorokagtr@rambler.ru

Обсяг книги – 400ст. Тверда обкладинка. Ціна від автора – 50 грив.

У книгарнях видання продаватиметься за ціною – 80 грив.