Кожен з нас погодиться, що наше невеличке провінційне місто має дещо загадкову назву. Від нього віє чимось містичним, казковим. Хто, коли і чому його назвав – заблукало десь далеко-далеко в історії, яка про наше місто залишила також немало легенд. Я розповім вам одну…
У тридев’ятому царстві, у тридесятому королівстві, яке «розкинулося у мальовничій долині Серету», жила красива дівчина знатного роду. Про її руку і серце мріяло багато юнаків. Та красуня, як і усі красуні була неприступно-холодною. На свою біду покохав її бідний сільський парубок. Часто вечорами, милуючись зоряним небом, мріяв він про кохану.
В один із таких вечорів до нього тихцем підкрався чорт і пообіцяв хлопцеві кохання дівчини, але в обмін на його душу. Не втримався хлопець від спокуси й погодився. Тож чорт впевнений, що вговорить красуню, підстрибуючи від радості, направився до неї.
Довго вмовляв чорт красуню, всю красномовність свою пустив у хід, і хвостом викручував, і «бісики очима пускав» та красуння не погодилася. Розлютився тоді нечистий і вирішив вбити красуню.
Віднайшов за царством-королівством величезну каменюку, схопив її і чимдуж погнав до дівчини. Та ноша була заважкою для нього, тож лишень добіг чорт до «мальовничої долини», як почав падати, але разом із каменем, бо в нього глибоко вп’ялися його кігті.
Переляканий чорт шубовснув у Серет, і якраз почали співати треті півні – саме той час, коли пора чортові зникати. Чорт зник однак залишив на камені свої кігті.
Відтоді почали називати місто Чортовим, а згодом Чортковом. За легендою, і досі ходить чорт берегом Серету і кричить від болю та люті…
Олена Мержвинська