Повторюся, бо маю тверде переконання – розбудову України треба починати з себе, своєї родини, села, району. Допоки у своєму серці не закладеш підвалини націоналізму, не будеш патріотом; поки не закладеш підвалини громадянства, не збудуєш держави; поки не станеш особистістю, не втримаєш все, що збудував. Сильну націю формують сильні люди, це аксіома.

Декого із цих будівничих я знаю, ще більше – не знаю, то ж нехай мені пробачать ті шляхетні і скромні, чий вагомий чин відомий лише Всевишньому.
Ці сучасники вже заклали перший камінь у побудову новітньої країни і запитально дивляться нам в очі. Дивляться, щоб збагнути природу глупоти і глухоти; природу натовпу, що забуває батьківську віру, грабує могили і продається на виборах.
Маленькою часткою нашої непідробної України став музей більшовицького терору, політв’язнів і репресованих у Чорткові. Дякувати Богу, він при церкві – непідвладний і незалежний. В експозицію цього музею здебільшого увійдуть скорботнітеми. Під склепінням колишнього кляштора, в уза-гальненій назві Кальварія розмістяться “Камера ув’язнених”, “Криївка” й інші теми, до номінування і створення яких, закликаю сумлінних, креативних і спроможних людей. Давайте обсудимо, чи має бути тема репресованої церкви,недоглянутих поховань, депортованих, тема етноциду, лінгвоциту, голодомору та інше?
Мета проекту висока і осяжна. Але, як кажуть мудрі, – головне, не у досягненні, а в стремлінні!
Згадайте глибинну філософію дитячого письменника Е. Успенського, який за словами Чебурашки будував дім, щоб подружити самотніх, і несподівано для себе відкрив, що всі подружилися, поки будували. Такий наочний приклад
солідаризму є у Рукомиші (Поблизу Бучача), де Хресну Дорогу район будував толокою і тепер кожна стація має свого автора.
Покажімо владі, де починається Батьківщина. Продемонструймо їй, що щастя не лише в грошах. Що не завдяки, а в супереч їй, нація живе і розвивається, розвивається за неписаними законами віри, надії і любові.
Я, як міг, уникав патетики, та все ж признаюся: мені жаль, що у районі нема дошки пошанування достойників.
А тому, як каже поет, “стремім високості” у достойності і власній гідності бути українцем.
Нехай Гоцкові гори, Гапонові мости і знаки скорботи стануть пам’ятними віхами нашої присутності на цій благословенній Богом землі.

Ярослав Свистун.