Яскраво-біла, з довгою, як марення дівчини, фатою, була та весільна сукня. Той коханий – наречений, намолений матусею ще з дитинства і вимріяний нею, вважався її лицарем, який понесе її на руках через поріг щастя у життя…
СЛІД БІЛОЇ ФАТИ
Яскраво-біла, з довгою, як марення дівчини, фатою, була та весільна сукня. Той коханий – наречений, намолений матусею ще з дитинства і вимріяний нею, вважався її лицарем, який понесе її на руках через поріг щастя у життя. Не судилося, не здійснилося. Плачем у свідомість увійшло-увірвалося: закликала-заманила його до себе подруга старшої сестри і не відпустила – не віддала, втримала своєю обізнаністю і жадобою. І не отямився він від того солодко-безсоромного, чого не могла дати йому цнотлива його наречена. Оповила міцним павутинням розлучниця, відлучила і від матері, і від сестри, і від друзів. Ні дітей, ні рідних, ні радості, ні втіхи не має він у п’яному чаді надвечір’я. Лише іноді ввижається йому щось велике і біле, до чого прагнув і чого ніколи не мав… Не здійснилося…
Лідія КОВАЛИШИНА