Що пов’язувало Симона Петлюру з нашим краєм? Відомо, що він кілька разів бував у Тернополі. Зокрема, у 1904 році під іменем і прізвищем Святослав Тагон їхав через Тер­нопіль до Львова; 23 лютого 1919-го відвідав місто з офі­ційним візитом.

Ось як подало інформацію про його візит Українське пресове бюро: „…В переїзді задержався Головний Отаман Петлюра на ко­роткий час в Тернополі. На двірці привітали його: Головний командант постачання армії полк. Стефанів, Окр. Комендант сотн. Комаринський, повіт. Комісар др. Білинський та інші заступники цивільних і військових властей. Почетну сотню виставила гу­цульська сотня УСС та ударна чета тернопільського Полка ім. Петлюри…”.
16-31 травня 1919 року Симон Петлюра у Тернополі оголосив і контролював мобілізацію, вів формування Волинської армійсь­кої групи в районі м. Кременця, зустрічався з представниками різних політичних сил зі Східної України щодо боротьби проти більшовиків, із членами Уряду ЗУНР, підписав наказ польової команди Армії УНР про реоргані­зацію її частин, закон щодо розс­лідування протиєврейських по­громів, відвідав українську гімна­зію; 21-22 вересня 1920-го у Тер­нополі, в приміщенні залізнично­го вокзалу, розташовувався штаб С. Петлюри; 21 листопада того ж року він перебував у місті перед від’їздом до Польщі.
Тричі приводила доля Симона Петлюру в Бережани. Зокрема, у кінці листопада 1918, коли сюди тимчасово перемістився штаб УГА, Головний отаман Армії УНР виступав на ринковій площі перед військом. Удруге С. Петлюра зу­пинився в Бережанах у березні 1919-го. Тут зустрічався з пред­ставниками цивільних і військо­вих властей, відвідав польовий шпиталь, побував у с. Потуторах (нині Бережанського району). Ось як про це писала газета „Бережанський вісник” 30 січня того ж року: „Дня 1/3 1919 о год. заві­тав до Бережан гол. Отаман Пет­люра з цілим штабом. На двірці привітали його Окр. Ком. Лякіні, Отаман Зал. Коша Бігус,… посол Старух з членами Пов. Нац. Ради…”. А втретє С. Петлюра був у Бережанах 20 травня 1919-го. Тоді в місцевому замку відбулася велика нарада, в якій разом із Го­ловою Директорії УНР брали участь ґенерали М. Омелянович-Павленко, В. Курманович, О. Микитка, полковники Г. Коссак та Г. Стефанів.
29 травня 1919-го С. Петлюра перебував на Збаражчині, зокре­ма у м. Збаражі. Відзначимо, що на фасаді будівлі залізничної станції в 1997 році встановлено меморіальну дошку з написом: „Тут, на залізничній станції м. Збаража, 29 травня 1919 року За­лізний курінь з кіннотою зустрі­чав Голову Директорії, Головного отамана військ УНР Симона Пет­люру”. У містечку Вшшнівець С. Петлюра відвідав замок, церкву-усипальницю князів Вшнневецьких. На початку червня 1919-го С. Петлюра і члени уряду базува­лися на залізничній станції у с. Дичкові (нині Тернопільського району).
Влітку 1919-го він у м.Чорткові вів переговори з Євгеном Петрушевичем; зі штабом Армії УНР перебував у м. Борщів; у липні 1919 – на залізничнії! станції у с. Богданівка (нині Підволочиського району); у липні 1920-в Кременці (про це йдеться в поемі “П’я­та симфонія” і щоденнику Євгена Маланюка).
Цікаво, що Симон Петлюра не тільки перебував, а й проживав на Тернопільщині. Так, у листопаді 1920  року в с. Чабарівка (нині Гусятинського району) він кварти­рував у місцевого мешканця Ва­силя Чорного. Згодом перебрався до сім’ї Юліани Гіляр, а відтак виїхав до Польщі.
Дещо з містики. Всі ми знаємо, яким магічним є число 7. Цікаво, що прізвище Петлюра має сім літер, Полтава, де він народився, – також сім. Упав він від семи куль, наче одна куля в кожну літе­ру. Про це нагадав Михайло Сит­ник у поемі:
Сім стрілів, бо сім літер –

                           це
Петлюра,
Бо Україна – також літер

сім, –
Поєдані у запалі однім

З твоїм життям у дні

лихої бурі

Із тексту поеми можна зробити висновок, що С. Петлюра не був антисемітом, тобто звинувачення його в єврейських погромах є без­підставними, він публічно осуд­жував їх і застерігав від них. Вра­ховуючи складнуполітичну ситу­ацію, в якій тоді перебувала УНР, можна виправдати С. Петлюру й за укладення Варшавського дого­вору.
Актуальною залишається твор­ча спадщина визначного гро­мадсько-політичного і державно­го діяча, публіциста. Зокрема у праці С. Петлюри „Сучасна украї­нська еміґрація та її завдання” знаходимо такі його думки, вис­ловлені у зв’язку зі станом науки в Україні: „Адже там, на Ук­раїні,.. українські видавництва ледве животіють, не можуть роз- винути свою діяльність через різні заборони та обмеження, що їх спеціально для цього вживають московські окупанти. Створюючи руїну економічну з нашого краю, окупанти хочуть залишити нам з України „дике поле” і в ділянці культурній”. Справді, дії комуні­стичної влади призвели до того, що й досі не вивітрюються з пам’­яті „мазепинці”, „петлюрівці”, „бандерівці”, які впровадили в обіг ворога нації. Всім недругам України варто пам’ятати слова С. Петлюри: „Гробокопателям справді тяжко дивитися, як похо­вані ними мерці встають з домо­вини”.
Симона Петлюру недаремно називають національним пророком. Саме він задовго до подій 1917- 1925 років зрозумів найбільшу небезпеку для незалежності Украї­ни. Спочатку зв’язаний марксис­тською ідеологією й партійною програмою, він пройшов шлях до позапартійного державника, Го­лови Директорії УНР, а це, влас­не, шлях до ідеї самостійності Ук­рапи.
Нині важко сказати, якою мірою непорозуміння між С. Пет­люрою, В. Винниченком і М. Грушевським спричинили втрату здобутої у 1918 році державності. Однак сам С. Петлюра, вже пере­буваючи в еміграції, виніс суворий вирок: „В історії нашій, поми­наючи боротьбу за „столи” та „во­лості” українських князів, які допроваджували до знесилення великої української держави часів князів Олега, Володимира, Лева, безладна конкуренція чис­ленних претендентів на геть­манську булаву за часів „Руїни”, що послуговуючись демагогічни­ми гаслами і засобами, втягла до неї регулярне тогочасне військо і народні маси, дає яскравий при­клад фатального впливу подібних експериментів на долю держави”.
Погодьтеся, проникливість на­ціонального пророка вражає.

Богдан МЕЛЬНИЧУК,

Віктор УНІЯТ

м. Тернопіль