Позавчора ходив по горі Юрчинських у Чорткові і спогад полинув у минулі роки, коли на цій місцині побіля символічного хреста ще майорів на щоглі флагштоку державний прапор і його синьо-жовті барви розливалися над усеньким містом.
Гордість за нашу державу тоді переповнювала серце, наснажувалась на душу молитва за щасливе майбуття ріднокраю. Але на згаданій горі я не побачив двоколірного полотнища, тільки перед очами визринули чортківські юнаки і юнки, мабуть, студенти якогось із навчальних закладів районного центру, які розпивали на цьому пам’ятному місці спиртні напої, теревенили щось без угаву, а символічний хрест схилив у зажурі свою голову над їжакуватим чортківським «пустоцвітом».
Володимир Погорецький.
Прапор української прослави
Стою біля вікна і бачу прапор на горі Юрчинських. Він за подувом вітру, наче закликає, помахуючи крилом: «Прилиньте, душі, оточіть мене, я пригорну вас, замордованих по тюрмах, зі зброєю в руках у боротьбі з окупантами рідної землі. Я зігрію ваші душі – тих, чиї кості лежать у вічній мерзлоті. Я – ваша мрія, ваш біль, ваші страждання. Я обніму вас усіх крилом своїм – голубим небом, золотим колоссям наших українських ланів…
. ..Я чую снігові буревії, які морозили вас по Сибірах, бачу приниження вашої людської гідності, чую ваші останні передсмертні зітхання. Я – символ ваших мрій, за мене ви свідомо йшли у тюрми й табори, жертвували своєю юністю, здоров’ям і навіть життям…”.
Символічно, що той величний прапор тріпоче на вітрі якраз на горі Юрчинськкх – родини справжніх патріотів, знаних на наших теренах. Першим з родини Юрчинських у полум’я боротьби пішов батько, за ним – його діти. А скільки таких родин розкидано по всій Росії!..
Мені були добре знайомі Надя і Мирослава Юрчинські – остання перейшла через слідчі камери, що знаходилися у підвалах теперішнього “Карітасу”. Над входом до цього будинку теж шелестить нам привітно про волю синьо-жовтий прапор. І хоча недруги провокували пам’ять про слідчі камери у цих підвалах, та не у всіх душі зачерствіли, зубожіли через безпам’ятство. Хтось виніс та вивісив знамено в часі відзначення Дня Прапора та Дня Незалежності, А шлях до такої миті – поцінування нашого знамення боротьби як державного символа – був довгим і тернистим. Те терня рясно скроплене кров’ю та слізьми нашого українського народу. Господь Всевишній нехай благословить нас і наші родини, а також наших нащадків, і вбереже від вовчих законів, які випало пережити нашому поколінню!..
Марія Штепа,
колишній політв’язень.
На світлині: родина Юрчинських.