Для побудови нової кам’яної церкви необхідно було чимало коштів. І, не дивлячись на значну суму, церковна громада зважилась на будівництво нового храму.
Священиком тоді був Стефан Хаминський, а згодом – Іван Залуцький. Для будівництва храму вибрали пагорб, який з трьох боків мав стрімкі схили. Південно-західну і південну частини обнесли муром, висота якого сягала понад чотири метри. Будівельні матеріали: пісок, глину, камінь – завозили з Крем’ячки. Тут в сиву давнину були розробки будівельного піску, кременю. Долина, що вела до місця розробок, дістала назву Бурта, можливо, від слів “бурити, добувати”. Лісоматеріали завозили з урочища Білавина.
До завершення розпочатої будови храму, а зводився він понад десять років, прилучилася родина графа Казимира Лянцкоронського.
Чи то переказ, чи чистої води правда, однак серед односельчан побутує така легенда. Землі краю, а особливо Роздол, Комарно, що обабіч Львова, і Ягільницю успадкував Казимир Лянцкоронський. Родина графа у літні місяці приїжджала до Ягільниці. Відпочивала вона у Білому палаці, що у Білавині. У недільні та святкові дні графський кортеж приїздив на месу, яка відбувалася в Ягільницькому римо-католицькому костелі. Лянцкоронські доброзичливо ставились до русинів. Хробя Леонтія, а так було звати дружину графа, любила в супроводі потчу пройтися щоразу заплутаними вуличками містечка. І вона зупинялася біля будови Храму Божого. Будівництво велося доволі повільними темпами, їй шкода було тієї малочисельної групки українців-русинів містечка Ягільниці і довкілля, що прагнуть мати свій храм. Тому й підтримала фінансово завершення будівництва церкви Вознесіння Господнього, яка постала на пагорбі навпроти костелу Успіння Пресвятої Богородиці і була освячена в 1885 р.
Церква в Ягільниці мурована у візантійському стилі. Проте годі шукати в обрисах будівлі ознак єдиного стилю контури хреста. Виправлена знадвору. Фасад розділений пристінними пілонами, над якими в ніші – фігура Ісуса Христа. Оздоблений фасад декоративними квітковими вазами. Над храмом височіли великий і малий куполи, на зразок куполів римо-католицького костелу, що підтверджувало фінансову допомогу графині Леонтії Лянцкоронської. Та в 2001 році їх змінено на три, які символізують Пресвяту Трійцю…
Степан Бубернак.
Довідка.
1885 — збудовано храм.
1946—1990 — храм належав до РПЦ.
1990 — парафія і храм повернулись до УГКЦ.
При парафії діють: братство «Матері Божої Неустанної Помочі» (2011), біблійний гурток, харитативна спільнота і Вівтарна дружина.
Парохи:
о. Стефан Хоманський (1845—1850)
о. Іван Залуцький (1856—1865)
о. Дмитро Колодницьки (1865—1912)
о. Володимир Антонович (1912—1926)
о. Стефан Король (1926—1931)
о. Володимир Гук (1931—1970)
о. Іван Стахур (1970—1972)
о. Роман Карадевський (1972—1973)
о. Роман Богданець (1973—1976)
о. Роман Шлапак (1976—1992)
о. Володимир Петрів (1992—1998)
о. Петро Козар (1998—1999)
о. Григорій Шафран (1998—1999)
о. Василь Стасів (2001—2007)
о. Олег Ольховецький — адміністратор (від 2007)