26 березня у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича відзначили соту річницю від дня народження Василя Лесина – українського літературознавця і критика, доктора філологічних наук, професора, члена Національної спілки письменників України.
Василь Максимович працював у ЧНУ близько сорока років, впродовж двадцяти років завідував кафедрою української літератури, десять років був деканом філологічного факультету, п’ять – проректором з навчально-виховної роботи. Багато років читав філологічні курси, керував дипломними та дисертаційними працями. Серед підготовлених ним кандидатів наук Федір Погребенник (пізніше – лауреат Шевченківської премії), Никифор Томашук, Микола Юрійчук, Петро Никоненко, Анатолій Добрянський, Лідія Ковалень, Борис Бунчук, Володимир Антофійчук та інші. Професор Лесин створив власну літературознавчу школу, яка донині функціонує. За своє життя видав 23 книги і брошури, надрукував понад 350 статей. Дотепер філологи користуються його «Словником літературознавчих термінів», що у співавторстві з О.С.Пулинцем витримав три видання і став настільною книгою для науковців багатьох поколінь.
Зранку в університетському храмі Трьох Святителів відбулася заупокійна панахида за блаженної пам’яті професором Василем Лесиним, а відтак у 66 аудиторії філологічного факультету ЧНУ розпочалася урочиста Академія, де зібралися науковці і студенти філологічного факультету, а також випускники 60-х, 70-х та 80-х років, знані культурні діячі краю. Розпочав Академію декан філологічного факультету професор Борис Бунчук, який поділився власними спогадами про великого Вчителя і представив гостей свята.
Оскільки саме у 66 аудиторій Василь Максимович проводив переважно заняття з літературознавства і ці стіни ще пам’ятають його мудре академічне слово – віднині ця аудиторія офіційно асоціюватиметься саме з цим вченим: від 26 березня відкрита аудиторія імені Василя Лесина.
З доповіддю-спогадом про Василя Максимовича «Труди і дні Василя Лесина» виступив професор кафедри української літератури, письменник і журналіст Богдан Мельничук. Що прикметно, як зауважив Богдан Іванович, його перша в житті пара в університеті – лекція зі «Вступу до літературознавства» – пройшла саме у Василя Лесина, і було це 1 вересня 1954 року. Професор Мельничук ознайомив присутніх з основними етапами життєвого шляху Василя Лесина, а відтак розповів про роботу над книгою «Професор Василь Лесин: Наука доброчинності: спогади, присвяти, бібліографія», укладачами якої є науковці кафедри української літератури Богдан Мельничук та Лідія Ковалець. «Ця книга-спогад – це передусім шана Вчителеві і людині неабиякої працьовитості, що межує з подвижництвом», – вважає Богдан Іванович.
Поділилася спогадами про батька і дочка Василя Лесина – кандидат хімічних наук, доцент Наталя Лесина. «Секрет родинного виховання був дуже простий, – зізнається пані Наталя. – Просто робіть, як я, казав нам з братом батько, і цим було все сказано. Він нас виховував особистим прикладом, способом життя і світоглядом. Родинне захоплення фотографією і спільне збирання домашньої бібліотеки, долання життєвих труднощів і тихі сімейні радощі – спогади про батька теплі і зовсім не вицвітають з часом – він вмів любити, виховувати».
Долучився до грона спогадів і видавець книги про Василя Лесина – директор київського видавництва «Академвидав», випускник філологічного факультету ЧНУ Василь Теремко. Він також був студентом професора Лесина. Хоч окремих спогадів не писав, але ще зі студентства запам’ятав для себе, яким має бути справжній Вчитель. «Працювати над таким виданням – приємність для мене, постать Василя Лесина – еталон і орієнтир, до якого треба рости», – зазначив Василь Іванович.
Нині на будинку, де вчений і письменник прожив 39 років, відкрито присвячену йому меморіальну дошку, а одній з вулиць міста надали його ім’я. «Тисячі його вихованців навчають учнів середньої школи, сотні стали викладачами вишів, працівниками наукових установ, письменниками, журналістами… Усім їм Василь Максимович віддав світло ясного розуму і тепло великого серця, сонячної усмішки», – написав професор Богдан Мельничук у присвяченій ювіляру статті в газеті «Буковина».
Іванна СТЕФ’ЮК
