Війна на Сході України забирає чимало життів, а ще більше залишає покалічених доль. Поранені бійці завжди відчуватимуть біль від страшної біди, що змусила їх заглянути у вічі смерті. Кожного дня вояки на фронті борються за право бути на своїй землі, а за те, щоб вижити, щохвилини борються поранені й медики у військових шпиталях. Родинам загиблих і потерпілих не з чужих слів відомо, що означає побувати у самому пеклі…
Ігореві Римару зі села Трибухівці Бучацького району лише 27 років, але війна забрала у нього майбутнє. Захищаючи Донецький аеропорт, боєць 9 січня потрапив під мінометний обстріл. У бою йому відірвало руку, розтрощило щелепу і гортань… Нині Ігор – у Київському військовому шпиталі. Його стан називають стабільно тяжким…
Із початком війни на Сході Ігор Римар відмовився від своїх заробітків у Росії, а коли мобілізували, поставив родину перед фактом і 9 листопада пішов на фронт. Відтоді рідні не знали, де він. Про те, що Ігор мужньо захищав Донецький аеропорт, дружина дізналася тільки тоді, коли вже сталася біда.
Ігор служив у 80-ій окремій аеромобільній бригаді і разом з побратимами відбивав наступи бойовиків. Він устиг в аеропорту відсвяткувати Різдво, щодня телефонував двом найріднішим жінкам – матері та дружині, і там, на передовій, хвилювався за них. Востаннє Леся говорила з чоловіком 8 січня вранці, а потім зв’язку вже не було. Два дні вона чекала на його дзвінок, але телефон постійно був вимкнений. Жінка розповідає, що весь цей час була сама не своя, ніби відчувала, що мовчання Ігоря віщує біду…
Молодого «кіборга» поранило мінометним снарядом, що розірвався прямісінько перед ним. Через постійні обстріли знесиленому від болю воякові довелося пролежати на полі бою близько семи годин, перш ніж його доправили до шпиталю: спочатку в Артемівськ, а потім – до Харківського військового госпіталю. Тепер рідні не можуть без сліз говорити про травми Ігоря і щодня чатують під дверима реанімації, пише Нова Тернопільська газета.
– 10 січня нам зателефонував командир Ігоря, що чоловіка поранили, – плаче дружина бійця Леся. – Сказав, що поранення несерйозне, бо постраждала лише рука, але він – у шпиталі. Попросив також, щоб ми не їхали до Харкова, бо Ігоря переводять до Києва. Ми таки поїхали. Про справжній стан чоловіка нам розповів лікар: і про гортань, і про щелепу, і про те, що рука не просто поранена, а її взагалі немає. Нам так тяжко, що я навіть не знаю, якими словами висловити біль і горе, що спіткали нашу сім’ю. Ігор у комі, переніс уже чотири операції, лікарі говорять, що невідомо, чи він узагалі зможе говорити, ковтати, дихати…
Нині медики продовжують боротися за його життя, а рідні просять допомоги у всіх небайдужих, адже на лікування Ігоря потрібні великі кошти. Попереду ще кілька виснажливих операцій, протези, реабілітація…