Улашківці Божого Промислу

Сьогодні Улашківці – це невелике село Чортківського району Тернопілля з населенням трохи більше тисячі мешканців на березі річки Серет. А колись Улашківці були містечком з Магдебурзьким правом, де кожного року гриміли багатолюдні ярмарки. Вперше Улашківці згадуються у 1464 році. Легенда про виникнення назви поселення розповідає про запорізького полковника Улаша, який разом з іншими козаками оселилися на березі Серету. Для оборони поселення від татар вони спорудили фортецю. Під час одного з нападів всі козаки загинули геройською смертю. Поселення ж назвали Улашківцями на честь козацького ватажка.

Є і друга легенда про походження назви села. На березі Серету під час польсько-турецької війни 1672 – 1699 років воював проти польського короля Яна Собєського такий собі турецький паша Улаш. Його солдат називали улашківцями. Військо Улаша було розбито, і з того часу поселення стали йменувати на честь воїнів паши Улашківціями.

Улашківці уславилися, передусім, завдяки чудотворній іконі Св. Івана Хрестителя. За легендою, її принесли сюди у 1315 році декілька ченців-василіян, які оселилися у вапнякових печерах Ясної Гори на березі Серету. Згодом слава про властивості ікони розповсюдилася по окрузі, і до Улашківців почали з’їжджатися люди, щоб поклонитися іконі і відчути на собі її чудодійну силу. Друга відома ікона з Улашківців – це ікона Божої Матері, яку подарувала монастирю родина Раціборських у 1765 році (хоча, іноді йдеться про 1675, або, навіть, про 1565 рік). Ця ікона і сьогодні знаходиться в монастирській церкві.

Та повернемося до чудотворної ікони Івана Хрестителя. Вона перебувала у одній з печер, в якій було влаштовано каплицю, яка так і називалася – “Святий Ян“. У 1673 році в Улашківцях перебував коронний гетьман, а в майбутньому – польський король Ян ІІІ Собєський перед походом проти турків. Протягом тижня він щоденно молився іконі і розпорядився збудувати нову каплицю. Стара ж каплиця, видовбана в скалі, збереглася і до наших днів.

Оскільки поблизу Улашківців перетиналися торгові шляхи від Балтійського до Чорного моря, і зі Сходу на Захід, після вигнання турків з Поділля містечко почало швидко розвиватися. Тут проводилися великі ярмарки, на які з’їжджалися купці з різних країн. А перший ярмарок, за легендою, почався тоді, коли після перемоги над турками поляки захопили весь обоз із награбованим добром і оголосили населенню навколишніх сіл про те, щоб вони приїздили в Улашківці і купували собі ці речі. Це було 7 липня, на день Івана Купала (Івана Хрестителя). З того часу щорічно на це свято в Улашківцях у всі часи аж до совєцької окупації проводилися ярмарки, на які з’їздилися з товаром купці з різних кінців світу.

Ось як описується ярмарок в історико-мемуарному збірнику Чортківської округи:

“Улашківський ярмарок тривав два тижні: тиждень перед празником і тиждень після. Вже за два тижні перед Іваном починали з’їздитися купці з Чернівців, Станіславова і Львова з мануфактурним товаром, галантереєю, біжутерією, виробники повозів, бричок, возів і всілякого господарського приладдя (снасті): як упряж, хомути, серпи, коси, ножі, кожухи, хустки, шапки; прибували ливарники церковних дзвонів, виробники церковних речей: чаш, хоругв, хрестів та іншого. Приїжджали кустарники з далекого Яворова зі своїми виробами з дерева: ложками, мисками, навами, гончарі – зі своїм крамом. Бували з далекого Кавказу тамошні кустарники з виробами із срібла. Оповідали, що з російських степів приганяли диких коней, яких купували бажаючі на власний ризик, бо вибраного коня ловили на аркан, і якщо при цьому кінь удушився, то купець мусів усе-таки заплатити умовлену ціну. Очевидно, не бракувало на ярмарку і худоби.

З’їжджалися мешканці з багатьох навколишніх повітів, з-поза Дністра, з Покуття, так що впродовж ярмарку бувало постійно до 100 тисяч народу, що забезпечували тут себе потрібними в господарстві речами на цілий рік. Ціни на товар були без перебільшення, на половину нижчі, ніж звичайно, з уваги на масовий збут, бо за час двох тижнів не один купець зробив більше, ніж звичайно за цілий рік. В часі ярмарку був такий гамір, що не можна було чути самого себе, а чинили цей шум спеціально наймані продавці, і щоби звернути на свій крам увагу, верещали, трубили, співали різними голосами так, що після двох-трьох днів такі продавці вже тільки шипіли.

Приїжджали сюди навіть з Азії. Окремим вагоном приїздив з Відня реставратор для вибагливої публіки. Приїздив сюди український театр “Руської бесіди”, а також і жидівський. Для утримання порядку і безпеки приїжджав окремий комісар староства з цілим відділом жандармерії, що стежили за злодіями, але звичайно з малим успіхом. Окреме місце мали лірники, каліки, які жебрали, – біля монастиря. Вони всілякими способами намагалися розбудити у прочан милосердя. Як глянути з монастирської гори на ярмаркову площу, що займала багато сотень моргів, то видно було море голів і чути тільки суцільний шум”.

З визволенням Поділля від турків почав відновлюватися і монастир. У 1730-х роках за згодою митрополита Атанасія Шептицького монастирську церкву перенесли з-над скелі і “Святого Яна” на гору. Новий трикупольний храм освятили у 1758 році під титулом Благовіщення Пресвятої Діви Марії. Але вже у 1740 році її зруйнували і пограбували російські війська генерала Христофора Мініха. Відновлено церкву у 1761 році.

Стара монастирська церква не збереглася. Перед початком Другої світової війни почали будувати нову церкву, але не добудували… В радянські часи її використовували як склад, і привели до ладу вже з відродженням монастиря в часи незалежності.

У 30-х роках XVIII століття спорудили корпус монастирських келій, руїни яких збереглися до наших днів.

З центра до Ясної Гори, де знаходиться монастир, веде Хресна дорога. Поруч, на скалі, є чудотворне джерело, з фігурою Христа, цілюща вода з якого лікує очі.