Скільки людей, стільки й думок. Скільки людей, стільки й історій. І кожна з них є піщинкою, яку підносить вітер, або яка так і залишається лежати непоміченою. Соціальна журналістика зараз робить все для того, щоби люди та їхні історії не загубилися ні в пустелі, ні в океані шуму. Журналісти, що працюють у соціальному полі, редактор відділу «Голоси» на порталі «Інсайдер» Ольга Андрущенко, редактор відділу «Суспільство» сайту «LB.ua» Вікторія Герасимчук та редактор відділу «Суспільство» газети «День» Марія Семенченко в розмові з нами дають свою оцінку соціальній журналістиці.
— Як Ви розумієте соціальну журналістику?
- О. Андрущенко:
— Соціальна журналістика — це журналістика, яка має нести якийсь певний посил соціальної спрямованості. Вона не повинна бути пропагандистського характеру, а просто висвітлювати проблеми й ознайомлювати більшу частину аудиторії з проблемами меншості, бо, як правило, соціальна проблематика — це проблеми меншої частини суспільства. “Соціалка” — це тема, яку суспільство взагалі не хоче чути, розуміти. Причина — небажання визнавати, що така проблема існує. А редакція орієнтується на теми, які точно будуть прочитані, піпл хаває, от і добре. Хоча все залежить від того, в який бік повернути тему, а в нас не хочуть її повертати в незручний бік, бо воно не так читається. Однак є такі видання, які на “соціалці” собаку з’їли, наприклад, газета «Факти».
- В. Герасимчук:
— Соціальна журналістика — це журналістика, яка займається соціальними проблемами, до яких традиційно зараховуємо охорону здоров’я, освіту, соціальне забезпечення, екологію, науку, релігію. Це все те, що безпосередньо стосується життя людини і суспільства.
- М. Семенченко:
— Соціальна журналістика — різновид журналістики, що спрямовує та ініціює людей до більш активних дій. “Соціалку” часто зводять до вузьких тем. Однак це не так: навіть, коли пишемо про законодавчі зміни чи нові тенденції, то враховуємо інтереси людини. В центрі соцтексту завжди є історія людини. Завдання журналіста — націлювати на оптимізм. Депресивний текст нікому не потрібний.
— Якою має бути авторська позиція журналіста під час написання соцтексту?
- В. Герасимчук:
— Журналіст має займати нейтральну позицію, але це неможливо, бо об’єктивності як такої фактично не існує. Людина — не машина, а тому відключити її світобачення ніхто не в силах. Ми намагаємося писати правду. Ставити коментарі брехунів немає сенсу, ми йдемо за тими, хто надає правдиву та цікаву інформацію.
- М. Семенченко:
— Найкраще нейтральною. Журналіст має показати як мінімум дві точки зору. Фіксувати просто проблему зараз неактуально, тому треба шукати шляхи її вирішення. Це по-перше. По-друге, журналіст має практичні інструменти, тобто завжди можна надіслати офіційні запити, листи державним службам і вплинути на ситуацію в межах своєї компетенції. Головне, журналісту треба дотримуватися правила: не нашкодь. Повага до людини має бути на першому місці в будь-якому соцтексті.
- О. Андрущенко:
— Соціальний журналіст насамперед має бути допитливим. Він бере незручну, довго описувану тему. Зараз багато пишуть про переселенців, працевлаштування і соцзахист колишніх військових, як далі бійцям АТО житиметься і взагалі чи матимуть вони якийсь статус, лобіюється окремими організаціями тема про захист онкохворих дітей, ВІЛ / СНІД. Найкраще тама доходить через персональні історії, бо завтра це може статися з тобою.
— Чи є перспективи розвитку соціальної журналістики в Україні?
- М. Семенченко:
— Думаю, що є. Зараз іде розквіт суспільної журналістики. Просто треба шукати нові форми подачі соцтекстів. Нові технології дають такі можливості. По-перше, якщо викладати текст в Інтернеті, то його можна супроводжувати інфографікою, відео, підкастами. По-друге, на підйомі, після Майдану, людина все більше почала звертати увагу на людину. Цікавість у суспільства до “соціалки” є. До того ще цікавіше почали писати й самі журналісти.
- О. Андрущенко:
— Як песиміст, можу сказати, що журналістика у нас зависла на політично-скандальному рівні. Якщо європейська преса описує історію з адресним посилом, тобто «я знаю, куди мені піти, і мені там допоможуть», то у нас цього немає, немає інтерактиву. Як оптиміст — нація наша дорослішає, є аудиторія, яка хоче читати “соціалку”, а це означає, якщо буде попит, то буде і пропозиція, а відтак усе більше буде з’являтися журналістів, які спеціалізуватимуться на соціальній тематиці. Все почне трансформуватись у певні форми, а от як швидко, то не знаю.
- В. Герасимчук:
— Звичайно, що є, соціальні теми нікуди не зникнуть, суспільство буде цікавитись нагальними темами. Доки буде життя, доти й буде “соціалка”.
Досвід практиків показує, що соціальні тексти пробуджують свідомість читачів. Журналіст має максимально враховувати інтереси суспільства і допомагати йому з вирішенням проблем. Люди хочуть бачити результат. Це має бути щось більше, ніж новина. Тому завдання журналіста — чітко визначити свою світоглядну позицію відносно описуваних подій і сприяти нормалізації стосунків між владою та народом, спільнотами, зрештою, самими людьми.