“За писемними джерелами року 1442 по Різдві Христовім, король дарував своєму васалу із Бучача Велике Біле з течією Серету, яке в скорім часі стало містом, допоки в 1640 – році його не спалили татари. Тож впродовж двохсот років Велике Біле мало власний герб з білим соколом на червоному тлі, власну управу із громадськими і духовними інституціями та звичаями які збереглися до цього часу…”
Біла
А сорочка мамина біла-біла
(Наталя Май)
Пісенний епіграф виражає ту ментальну частку українського характеру за яким пізнається глибинна культура; його прадавня тяга до білого вбрання, білої хати, білої божниці. Чи зауважив хто, що місця обітації носять здебільшого назви жіночого роду?
І не так важлива похідність назви Біла (весь) чи Біле (село), як вподобання обожненням саме материнської сутності – покрови, чи то в образі Діви Марії, чи в образі Оранти, бо лише поселення в благодаті божественної опіки може бути таким придатним для життя, таким розлогим і таким привабливим у власній унікальній історії, з тою ізотерикою яка формує світлий егрегор – душу села.
За писемними джерелами року 1442 по Різдві Христовім, король дарував своєму васалу із Бучача Велике Біле з течією Серету, яке в скорім часі стало містом, допоки в 1640 – році його не спалили татари. Тож впродовж двохсот років Велике Біле мало власний герб з білим соколом на червоному тлі, власну управу із громадськими і духовними інституціями та звичаями які збереглися до цього часу.
Але, ще раніше – 1211 року Шалівський літопис згадує Моклеків – твердиню в урочищі Мокляки. Це той самий Білецький Моклеків котрий 1214 року марно намагався захопити ляшський князь Лестько на прізвисько Білий (?). Має це село прив’язь і до древлянського князя Мала, але то вже тема іншого формату.
Тектонічний розлом дарував Білому обрамлення у вигляді геологічних відслонень силурійського та девонського періодів із надрами багатими на камінь і пісок.
Місцевість що під селом нині нараховує більше півсотні топонімів, які багатомовніші, за всі історичні розвідки, бо сягають доісторичних глибин. Такими є місця сили Кут і Боськи, місця згромаджень Райшура і Вивіз, місця захоронень Підгірка і Ковалева Гора.
Сім місць археологічного значення, із них чотири городища Княжої доби.
Окрім Білого та Білої в нашій області, двох Білих – в Рівенській є ще по одному у Вінницькій, Львівській, Луганській, Одеській та Харківській областях.
На завершення, пропоную пафосне освідчення селу Андрія Базалінського.
Моя скарбнице, незамінне Біле!
Хтось хоче світу, а мені коби
лишень твої долини і горби
та серетовий водоплин змілілий!
Естафету „білої лінії” переймає Білобожниця – Білий Потік, вже наступного разу.
Яр Дан