Михайло Володимирович Вербіцький – людина-голова. Він четвертий термін обіймає посаду міського голови Чорткова – другого за величиною і статусом міста Тернопілля. Люди вибирають пана Михайла практично одностайно, за нього голосували від 70 до 98% виборців. І не дарма, пан Михайло є справжнім господарем міста. Заради доброї справи може і кулаком гримнути на сесії чи виконкомі, а треба, засукає рукави та швидше за комунальників приїжджає на об’єкт і ліквідовує прорив. Про відомі й невідомі сторінки життя мера читайте в ексклюзивному інтерв’ю журналістів «Номер один» з Михайлом Вербіцьким.
– Пане Михайле, Ви – дитина післявоєнних років…
– Народився я у далекому 1947-му, застав важкі післявоєнні часи. Пам’ятаю всіх осіб, які керували містом і районом. Адже у ті роки Чортків був обласним центром. Саме у нашому місті, а не в Тернополі, була сконцентрована ледь не вся промисловість краю. Чого тільки у Чорткові не було!
– Солдатського чобота довелося взути?
– Авжеж. Три роки служив у військово-морському флоті, ходив на підводному човні. Побував на Балтиці та в Середземному морі.
– Місцеве самоврядування стало справою Вашого життя?
– Загальний стаж роботи у міському господарстві, в т.ч. на посаді голови – 26 років. До речі, мером мене обирають уже вчетверте. У 1991 році з власної волі пішов із посади. Тоді саме руйнували пам’ятники, що символізували комуністичні часи. Коли зняли пам’ятник Леніну, це ще можна було зрозуміти, а з іншими монументами вже був перебір. Усе хотіли знімати, руйнувати, не дивлячись, який вклад та чи інша особа зробила в історію України і Чорткова, зокрема. Почався хаос, конфлікти як на політичному грунті, так і на релігійному. Я ж вважав, що місто – це не політика, а господарка! Тоді залишив раду і почав спокійно займатися підприємницькою діяльністю.
– У сегменті бізнесу знайшли себе?
– Ми виготовляли як меблі, дошки, паркет, будиночки, так і заготовки з деревини і постачали у Францію, Польщу, Німеччину, Молдову. Вироби були якісними, тож за кордоном користувалися попитом. Відповідною була й оплата. Якщо в Україні 1 кв. м паркету вартував 10 доларів, то за кордоном – у середньому 25 доларів. Фірмі було вигідно працювати з іноземцями, адже, по-перше, на рахунки надходила валюта, по-друге, держава відшкодовувала ПДВ. І так тривало майже 10 років…
– Чому, коли бізнес процвітав, вирішили повернутися до міської ради?
– Виробництво – це завжди дуже великий ризик. До того ж у ті часи до підприємців прискіпливо ставились різні контролюючі служби, які часом не давали працювати чи розвиватися. Чесно кажучи, з одного боку, перевірки набридли, з іншого – було велике прохання громади Чорткова, щоб я повернувся до керівництва містом. Сьогодні складно знайти керівника, який би організував громаду і починав спільно з нею щось робити. Я тут виріс, працював у Чорткові з 1967 року, мене всі добре знають і я всіх знаю. Люди прийшли до мене, бо була завалена робота комуналки: перестали збирати сміття, каналізація забилася, почали страйкувати працівники комунальних служб. Коли в місті все працює, то про владу і комунальні служби ніхто не згадує. Але щоб усе працювало, як годинник, доводиться цілодобово пильнувати за станом міської комуналки.
– На кожних наступних виборах за Вас громада голосувала активніше чи ні? Чи правду кажуть, що діючий мер ще до виборів має 5% переваги над своїми конкурентами?
– Одного разу, а було це ще за Радянського Союзу, за мене проголосували майже 98% чортківчан. Натомість за незалежної України, у 2000 році, отримав довіру приблизно від 85% земляків. А на останніх місцевих виборах, у 2010 році, де було аж вісім претендентів на посаду мера, за мене проголосували 70% виборців. Що цікаво, всі мої конкуренти разом узяті набрали наполовину менше голосів, ніж я один. А щодо стартової переваги діючого мера, не можу однозначно сказати, що посада голови міста має плюс чи мінус під час виборів. Мера оцінюють, по-перше, по роботі, по-друге, по ставленню до людей.
– Під час виборів обіцяєте золоті гори чи ставите реальну планку, яку в перспективі можна виконати?
– Місцеву громаду не здуриш, люди одразу розуміють, чи ти правду сказав, чи обманув. Але якщо вже щось пообіцяв, то, щоб не сталося, взяті на себе зобов’язання маєш виконати. Я дотримувався і буду дотримуватись цього принципу. Адже маю гіркий досвід перебування на посаді мера у часи СРСР, коли пообіцяв одне, та була команда зверху, і я не зміг виконати обіцяне. У мене на робочому столі є виборча програма, яку намагаюся втілювати в життя. Ось, до прикладу, пообіцяв на наступний рік відремонтувати частину вулиці Хмельницького. Натомість прийшли люди з іншим проханням і кажуть: «Михайле, якщо не зробиш, буде тобі непереливки». Тому дивлюся по ситуації. Інколи можна зробити 2-3 м, і люди будуть дякувати. Я ж дав слово цим мешканцям, що відремонтую у цьому році 100 метрів дороги на вул. Хмельницького. Хочу, щоб до мене доброзичливо ставились чортківчани, згадували, що доброго я зробив для Чорткова і його мешканців.
– Який розпорядок Вашого робочого дня?
– Зазвичай уже о 7 ранку на робочому місці. Буває, вже о 5-6 годині об’їжджаю місто. Якщо бачу неполадки, телефоную та викликаю служби, щоб усунути. Завершується ж робочий день не раніше 9-10 вечора.
– Коли у Вас прийом громадян?
– У мене немає визначеного часу для прийому городян. Якщо люди побачили, що я під’їхав до міської ради, одразу йдуть. І я стараюся їм допомогти. При цьому не важливо, робочий це день чи вихідний. У суботу та неділю я теж на роботі. У суботу до 14 години приймаю людей, а в неділю – до 10 ранку, потім іду до церкви. Натомість коли повертаюся з літургії, зазвичай вступаю на роботу, і люди, знаючи про це, знову йдуть до мене.
– Як ставитесь до критики опонентів?
– Якщо критика справедлива – вислуховую і роблю правильні висновки, якщо ж критика перетворюється у просте критиканство, то серйозно сварюся з такими людьми.
– Наскільки сьогодні на роботу мера Чорткова впливає політика?
– Зазвичай наша робота відбувається без втручання політичної складової. Якщо ж я бачу, що той чи інший депутат намагається перевести свій виступ на політику, одразу «присаджую». У мене з депутатами є домовленість: робота міської ради – це покращення життя населення, а не політичні розбірки! Люди не питають, в якому ти кашкеті і з якої партії, їм потрібна конкретна робота – відремонтовані дороги, чисті вулиці, вивезене сміття, світло і тепло у домівках.
– Ви дійсно можете засукати рукави та кинутись щось ремонтувати на комунальному об’єкті у разі аварії?
– Коли неспеціаліст займається роботою, то я стаю дуже сердитим, тож інколи й сам намагаюсь усунути неполадки. Можу сісти за кермо екскаватора чи поливалки.
– Звідки берете натхнення, енергію для роботи?
– Від людей. Чортківчани не дозволять мені сидіти у кабінеті та тупцювати на місці. Чортків – це особливе місто, менталітет його жителів своєрідний, відповідно мер постійно повинен бути в тонусі та русі, йти в ногу з часом.
Віталій Попович,
«Номер один»