Як швидко летять роки. 14 років минуло, а здається, зовсім недавно я, першокласниця, з букетом квітів невпевнено переступала поріг своєї “Рідної школи” – Чортківської гімназії імені Маркіяна Шашкевича.
Моє перше вересня перетворилося на справжнє свято, коли я побачила мою першу вчительку, яка була для мене наставником і провідником в таємничий світ знань і нових відкриттів Петраш Наталію Вікторівну. Висока, струнка і напрочуд рідна – вона викликала захоплення. Мені хотілося щоранку швидше потрапити до школи, бо вчителька буде знову розповідати щось цікаве й захоплююче. Завжди витримана і врівноважена, впевнена і спокійна вона стала для мене еталоном. Вже тоді, ще будучи маленькою дівчинкою, я зрозуміла, що стала прихильницею інтелігентної професії – вчитель. Наталія Вікторівна була і вимогливою, і люблячою водночас. Вона знаходила підхід до усіх учнів, зацікавлювала нас кожним предметом, показувала його важливість та корисність у житті. Завдяки своїй Наталії Вікторівні у виборі професії я не вагалася ні секунди, а з легкістю обрала професію вчителя початкових класів. Тому я з великим задоволенням можу сказати, що Наталія Вікторівна справжній педагог, оскільки саме її настанови стали фундаментом мого майбутнього! Тому, закінчивши гімназію не задумуючись попрямувала в Чортківський гуманітарно-педагогічний коледж імені Олександра Барвінського здобувати професію майстра життя – вчителя!
У нашому коледжі панує атмосфера співтворчості між студентами та викладачами, які дуже серйозно ставляться до своїх предметів, але, разом з тим, можуть нас розважити добрим жартом, заохотити до роботи лагідною посмішкою. З гордістю можу сказати, що наші викладачі дають якісні знання, які потім ми несемо в школу! Мої улюблені викладачі назавжди залишаться в моєму серці. Вони всі різні, з різними підходами до своєї роботи. Та є те спільне, що викликає в мене повагу, – справедливість, уважність, вміння цікаво пояснити, розуміння. Мов одна мить, пролинули роки найбільш безтурботної пори мого життя. І от на порозі найважливішого періоду, хочу сказати слова глибокої вдячності своїм наставникам.
Зокрема, Пахолку Роману Івановичу – який, мабуть, народився директором, бо доля дарувала йому хист справжнього керівника. Важко знайти слова, щоб сказати про цю цікаву і неординарну особистість: Роман Іванович — це поєднання мудрої розважливості і вибухової енергії, принциповості і виваженості, діловитості у вирішенні багатьох питань і глибокої, аж до сентиментальності, ліричності.
У нашій 42 групі завжди панує злагода, взаємодопомога, щирість у стосунках. Ми завдячуємо цим нашому куратору Волощук Наталі Василівній — вимогливому педагогу, мудрому пораднику. Легка, як повітря, завжди поспішає і скрізь встигає: усі прем’єри переглянути, книгу для душі прочитати, заворожити цікавою розповіддю, продекламувати власноруч написаний вірш. Хто, як не вона, найшвидше помітить наші захоплення, дасть кожному з нас дружню материнську пораду? Наталія Василівна — романтик у душі — навчила нас завжди і в усьому бачити прекрасне і бути оптимістами. Мій куратор відкривав нам не тільки красу рідного слова, а й уміння «шукати зорі в буденних калюжах» разом з Олександром Довженком, страждати з Мавкою, плакати з Марусею Чурай, відчути магію кохання Ліни Костенко й Олександра Олеся, а головне — «не згубити душі своєї цвіту».
Мені подобається вислів Сократа: «У кожній людині сонце, тільки дайте йому світити». Я вважаю, що тільки справжньому педагогу вдасться запалити це сонце у душах своїх студентів! І саме такими є наші завучі Войтович Олена Григорівна, Степанюк Оксана Дмитрівна, Ковальчук Федір Петрович, Коцюк Ірина Михайлівна!
Не можу не згадати свого методиста з переддипломної практики Парасюк Тетяну Володимирівну. Вона, як справжній наставник не байдужа до долі своєї студентки, радіє і переживає за мене, у разі необхідності надає методичну пораду, підказує й допомагає. А взагалі, я вважаю себе щасливою людиною, бо на життєвому шляху мені зустрілися талановиті викладачі, справжні майстри своєї справи.
І ось настала та довгоочікувана мить, коли я зі своїм багажем знань прийшла на переддипломну практику у свою «Рідну школу», в якій дають міцні і ґрунтовні знання, вміють знайти підхід до кожного учня, де працюють талановиті педагоги — люди великого серця, допитливого розуму на чолі з великим патріотом, батьком гімназійної родини Каськівим Михайлом Володимировичем. Сьогодні, переступивши шкільний поріг вже не як учениця, а як молодий педагог, я мов та пташка, що повертається в своє гніздо, повернулась до своєї школи та першої вчительки Наталії Вікторівни в 1-А клас. Вона мене зустріла з великою радістю в очах, обняла і поцілувала! На початку практики мені все здавалося трішки складним. Але чуйність та турбота Наталії Вікторівни допомогла відчути себе частинкою великої шкільної родини на цих 2 місяці. Адже, за перших пів року навчання першачків вона так згуртувала учнівський та батьківський колективи, що вони стали справді однією сім’єю.
Низький уклін, щира подяка і найтепліші слова Вам, дорогі наші вчителі, викладачі за батьківську любов, добру науку, за ту міцну основу, який Ви заклали; за те, що дали нам хороший старт у самостійне життя. Добра Вам, щастя, радості, здоров’я, наснаги на многії літа! А ми, ваші вихованці, пронесемо крізь роки вогники Вашої доброти і мудре слово.
Ким буду я, коли піду у світ,
Щоб виправити всі його кривизни?
Як вчительмій, крізь всю премудрістьліт
Я буду добрим, люблячим і чистим…
Студентка 42 групи
Чортківського гуманітарно–педагогічного коледжу
імені Олександра Барвінського
Тетяна Мариняк