У мене болить серце, а писати про Феодосія Рогового правду дуже важко, в мені все закипає. Тільки трохи почав працювати взагалі, декілька статейок надрукував, особливо в “Українській Газеті”, які викликають гнів і неласку новітніх літбюрократів і кон’юктурників, нових негідників, які знов перелицювалися і правлять в незалежній Україні.
Довга дорога до “Свята”
“…Не раз агітував я Вашого батька в наші короткі зустрічі написати правдиву документальну історію свого “Свята…”, про друзів і недрузів, які то з’являлися, то зникали, які стільки літ у нього відібрали. Він нібито й погоджувався (це ж ціла повість! – ми обговорювали з ним “Зрячий посох” В.Астаф’єва), але Феодосій Кирилович був делікатним, добрим… То й загнали його…” (Лист В.Коваля до Ю.Рогового, 30.12.1993).
* * *
Можливо із таких моментів і розпочиналася моя робота над збиранням і написанням матеріалу (жаль, що вже не Батьком, а мною – від Батька лишився задум “оформити” це у “Повість для Григора”.).
Основа художньо-документальної повісті (як її пізніше назвав видавець книги “Довга дорога до “Свята” (Слово для Батька) ” М.Д.Малахута, написана була в 1993-94 роках (якісь моменти дописувалися пізніше). Потім виявилося, що написати чи не легше, ніж десь опублікувати ( вічна проблема?): то великий об’єм, то відсутність коштів, то… – десятки відмовок, які “напрацювались” роками нашими “ідеологами-поводирями”…
Написавши, відсилав людям (котрі знали Батька і спілкувалися) текст, щоб “вивіритись” у правдивості та значенні написаного.
Той же В.Коваль: “…Ваша “Дорога до “Свята” мене потрясла, перечитував і думав. Написана прекрасно, можна буде десь надрукувати і для книжки підійде, але, я думаю, Ви цим не обмежитесь, і напишете ще про Батька, ніхто так не напише, як Ви, з різними деталями, синівським поглядом. Бо ми всі спекулянти, як і були на тій многотрудній дорозі, неуважні, неспівчутливі, заздрісні, одним словом, чорні…” ( лист від 3.03.1994).
“Дорогий Юрію!
Страшний матеріал Ви написали, я оце ще раз його перечитав, вибухо-небезпечний, треба багато сміливості, щоб хтось його надрукував, оприлюднив. Отак убивали письменника, видатного письменника, чого б у нього серце не боліло… Зробив собі деякі виписки з документів, якщо буду використовувати, то з Вашого дозволу, а повністю все те пробуйте самі опублікувати (будь-де, хоч в обласній пресі, аби було зафіксовано).
У мене болить серце, а писати про Феодосія Рогового п р а в д у дуже важко, в мені все закипає. Тільки трохи почав працювати взагалі, декілька статейок надрукував, особливо в “Українській Газеті”, які викликають гнів і неласку новітніх літбюрократів і кон’юктурників, нових негідників, які знов перелицювалися і правлять в незалежній Україні. Роговому було важче, ніж навіть Хвильовому в ті часи чи Архипу Тесленку – в ще пізніші. Якщо Бог дасть сили, спробую щось написати. Не гнівайтесь на мене, дуже мені нелегко, а вглиблюватись в житіє, в трагедію видатного письменника, якого й зараз не включають в хрестоматії і не видають, сили треба волячої. Найкраще тоді було написав Михайло Шевченко, і він ще обіцяє, обіцяє Олексій Дмитренко, з молодших – В’ячеслав Медвідь. Час іще настане, час о с я г н е н н я Феодосія Рогового…” (лист В.Коваля від 26.05.1994).
* * *
Після кількох невдалих спроб, я звернувся до Романа Федоріва – тодішнього редактора львівського “Дзвона” (“Жовтень”) – з листом, де зокрема писав: “..Сподіваюся, що “Дзвін” не з полохливих і опублікує матеріал, не дивлячись на згадування там відомих прізвищ…”.
Публікація з’явилася у № 5 “Дзвона” за 1995 рік.
Один із “літературних генералів” таки образився листовно (і не лише до мене: лист Р.Федоріва від 7.01.1997: “На жаль, образився також Ю.М. і на мене”.
…Книга під аналогічною назвою вийшла в луганському видавництві “Книжковий світ” 2000 року накладом у 100 примірників.
“Дорогий Юрію Феодосійовичу!
Одержав Вашу книжку “Довга дорога до “Свята”, спасибі. Уявіть собі, що чудом я зумів прочитати і Вашу попередню книжку. “Жовтня” тільки не бачив.
Вибух є, не знаю, як Вам і дякувати. І не сподівався, що так буде, що Ви так зможете зробити. Ганьба полтавцям-землякам і всім нам. Невеликим тиражем, то й що, Ви увічнили пам’ять свого великого Батька. Тепер уже будь хто зможе знати правду про видатного письменника.
При самому початку не вірив, що Вам, щось удасться, спасибі Федоріву (царство йому небесне!). А ще ж буде час, буде час, що Батькові книжки – найголовніше – виходитимуть. Збирайте все, упорядковуйте архів.
Живу так само при нездоров’ї, самотньо, нема кому мені допомогти. Не знаю, чи я ще щось напишу про Феодосія Рогового, але в мене є кілька його листів, є кілька його листів до Бориса Олійника, є автографи і фото.
Мрію написати про нього, але, але…
Але проклятий час і прокляте нездоров’я…
Скоро мене відвезуть у село, як і в минулі роки, десь на півроку, я ж не ходжу, та й так.
Дай Боже Вам усім здоров’я. Ваш Віталій Коваль. Спасибі.” (лист від 25.03.2001 року).
* * *
Із відгуків на “Довгу дорогу до “Свята”:
Сивокінь Г.М. – “…книжка зроблена добре, чесно, грунтовно. Документальність її, навіть людину, котра була в “тих обставинах”, вражає, а озвучення ряду знайомих імен додає читачеві відчуття трагічності в долі такої людини, як Ваш Батько, в долі покоління й літератури нашої многогрішної… Книжка гідна Сина”.
Дзюба І.М. – ” Я уважно прочитав і Вашу “Довгу дорогу до “Свята…” (Слово для Батька)”, і “Моє життя – то творення любові”. Вражений тим, яка “невідома війна” точилася навколо творів Феодосія Рогового і з якою гідністю обстоював він свою творчу позицію.
В часи боротьби за “Свято останнього млива” та його появи я був “відлучений” від української літератури. Коли ж з’явилися “Поруки для батька”, мене вже друкували, і я писав про українську літературу, хоч більше про класику. Але збирався написати про “Поруки…” Збереглися в мене виписки з публікації у “Вітчизні” (1987, №7, №8) та мої коментарі. Але статті чомусь не вийшло, чому – вже не пригадую.
Тепер усе це – історія літератури, але невід’ємні і повчальні її сторінки.
Добре, що Ви дбаєте про Батькову пам’ять і вмієте гідно це робити”.
* * *
З часів написання “Дороги…” минуло вже 20 років.
На сьогодні жоден із романів Ф.К.Рогового (1925-1992) в авторському написанні (посульських – п’ять) книгами не виходив…
…Готуємося до наступнорічного 90-ліття Феодосія Кириловича Рогового…
Миру НАМ!
29.08.2014.