Глибокошановний і дорогий Юрію Феодосійовичу! Приємно вразили і схвилювали Ви мене своїм привітанням при нагоді відзнаки. Сердечно Вам дякую. До всього, які знамениті шевченківські листівки надіслали поспіль з тим конвертом, що його випущено на пошанування Миколи Віталійовича Лисенка. Подібне варте не тільки зберігання, але й берегтиметься пам’яткою в нашій хаті.
Миті єднання
Буває, що з людиною зближуєшся враз – якоїсь однієї миті, що запам’ятовується надовго (чи й назавжди).
Мабуть, так було і тоді, коли вони (чи їх) познайомилися:
“4 квітня 1994 року, м. Ужгород.
Глибокошановний і дорогий Юрію Феодосійовичу!
Приємно вразили і схвилювали Ви мене своїм привітанням при нагоді відзнаки. Сердечно Вам дякую. До всього, які знамениті шевченківські листівки надіслали поспіль з тим конвертом, що його випущено на пошанування Миколи Віталійовича Лисенка. Подібне варте не тільки зберігання, але й берегтиметься пам’яткою в нашій хаті.
А тут по ділу:
Вашого високодостойного Батька, на жаль, я знав мало – різні регіони проживання, справді відсутність зустрічей особистих. Проте у нас була знаменита зустріч з Феодосієм Кириловичем завдяки Олесю Терентійовичу Гончарові. Якось в один ранок перед початком роботи письменницького з’їзду (не пам’ятаю, який це був з’їзд) Олесь Гончар узяв мене під руку й мовив: – З цим письменником ви повинні знатися! – тримав він під руку за лікоть Вашого Батька.
І ми вже перед будинком Верховної Ради проходжалися утрьох.
Здається, наскільки пам’ятаю, ми навіть побували в родині Гончара в обідню перерву на полуденку.
У мене щонайменше від Вашого Батька є лист, рукою написаний (Батько ніколи на мав друкарської машинки – рукописи при потребі передруковував “одним пальцем” або я – виписали 1980 по “Товари поштою”, або хтось із проханих – Ю.Р.). Але ж нині годі його швидко віднайти. хоч той лист ніяк не загубиться. Продовж багатьох літ листи (особливо примітні) ретельно зберігаю в окремих папках – набралося папок чимало. Якби раптом знайшовся у Вас під рукою мій лист до Батька Вашого, Ви повідомили з якого він року, імовірно, я сам швидше натрапив би і на лист від Феодосія Кириловича. Зустріч з Вашим Батьком у мене була скоріше епізодичною, не було такого, що запам’яталося особливо. То й писати окремо ледве є про що. Пам’ятаю Вашого Батька як постать скромну, вкрай літературою зацікавлену і не байдужу, говірливу і довірливу, добру.
Несподіваний відхід Вашого Батька у вічність мене вразив й відозвався болем.
Щастя Вам і добра щедро, гараздів нескупих родині. Ваш І.Чендей”.
* * *
…Вітав я пана Івана із присудженням Шевченківської премії за книгу повістей “Калина під снігом” та “Іван”…
Хоча, як “справжній українець, мав і “вовчу думку” – запитати-випросити листи від Феодосія Рогового (коли такі були), бо збирав матеріали для рукопису книги…
Листів ми тоді так і не знайшли – хто при житті тримає папери “на похваті” і розсортированими? – все ж обізвалися один до одного…
Та все одно, відтоді, коли я зустрічав прізвище Івана Чендея, то завжди пам’ятав, що це той Чоловік, у якого є листи Батька…
І саме тоді були, мабуть, оті “миті єднання”…
14.07.2014.