Історія кондитерського виробництва у нашому місті має дуже давні традиції – понад 500 років. На початку XVI ст. це ремесло, звичайно, назви “кондитерське” ще не мало, і люди, які виробляли солодощі спочатку навіть не мали окремого цеху, а належали до цеху пекарів.
Воно й не дивно, бо й цукерки у нас тоді ще не вміли робити, лише випікали з тіста солодкі вироби, і лише у 1665 році ремісники, що робили солодощі, утворили свій окремий цех. У ньому на початках не було ще особливих суворих правил і точних регламентацій виробництва та збуту готових виробів, та й цеховий статут 1695 року, на жаль, не зберігся до наших днів, але залишилося королівське підтвердження 1671 року, яке власне і нормувало виробничі відносини цього цеху. Саме на основі цього документу ми дізналися, що мав цей цех старшого і молодшого цехмістрів, двох цукорників та медоварів. Характерним було те, що на відміну від інших ремісничих цехів тут працювали також і жінки. Документи засвідчують нам, що цех мав учнів, термін навчання яких був 2-7 років, і що у спеціальний реєстр вписували підмайстрів котрі ставали майстрами. Вони не робили шедеврів, тобто спеціального зразка своєї продукції, як у інших цехах, і не влаштовували за свій кошт бенкетів, а тільки зобов’язані були платити відповідний грошовий внесок та здати в цех зброю; наприклад, мушкет. Цукорники виконували замовлення міщан, а також продавали свою продукцію у власних крамницях.
З архівних документів відомо, що у 1819 році у Чорткові було товариство цукерників, воно об’єднувало трьох майстрів, які вели своє виробництво разом з трьома підмайстрами. А вже у 1834 році в місті працювало п’ять майстрів-цукорників. Це вже було професійне об’єднання, хоч в ньому ще зберігалися деякі риси цехової організації. Справа у тому, що на цей час цехове виробництво вже розпадалося, набувало широкого розмаху вже позацехове виробництво. А загалом, наступав вже мануфактурний, а потім і фабричний період промисловості.
Що ж до дальшого розвитку кондитерського виробництва у Чорткові, то перше таке підприємство було засноване у 1827 році, власником його був польський купець Павло Товарніцький. Виготовляло воно за день біля 100 фунтів шоколаду (за рік 12 тонн), а також повидло та мармелад. Відразу за цим кондитерським підприємством у 1848 році відкрилося друге. Власником його був чортківський магнат, останній власник цих земель, Гієронім Садовський, який для розвитку кондитерської справи у місті запросив сюди з Італії майстра кондитера Андреані.
Наприкінці ХІХ – поч.. ХХ ст.., тобто до Першої свтової війни, у нашому місті були цукорні Янківської, Штайгера, Лясковського. Остання була навпроти церкви Святої Покрови. У них виробляли повидло, мармелад і цукерки – квадратики, так звані “што- льверки”, що нагадували сучасний ірис, а також “бом-бони”, подібні до колишніх наших “подушечок” (люди старшого і середнього віку пам’ятають їх у радянські часи), тільки розміром вони були як невеличкий горішок.
У 20-30 роках минулого століття у центрі міста, навпроти колишньої книжної крамниці, (тепер продовольча крамниця), була цукорня Дембіцького, а на початку вулиці Надрічної – майбутня кондитерська Фабрика – цукорня Віхтера. Крім них, мав Чортків ще цукорні на вулицях Носса, Шкільній, Хмельницького, де виробляли мармелад і морозиво. Належали вони Чортківським підприємцям Куфелю, Брезінському та Фоклєру. Наприкінці 30-х років цукорня Фоклєра була перенесена на теперішню вулицю П.Синенького, де почали виробляти м’ятні цукерки.
Наша колишня кондитерська фабрика, як державне підприємство почала функціонувати з 1944-го року і там працювало 18 робітників, вироблялося 80-86 тонн продукції – карамель (5-6 найменувань) і пластовий мармелад, пізніше – вафлі та печиво в цеху фабрики, який розміщувався на теперішній вулиці Залізничній, поблизу нинішнього заводу “Іскра”. На всіх операціях, починаючи від вироблення пари, варіння сиропу і маси аж до упакування і здачі готової продукції на склад, використовувалася переважно ручна праця, а головним транспо-ртним засобом були тільки підводи.
у 60-80-ті роки минулого століття фабрика перетворилася у прекрасне, велике, сучасне, промислове підприємство, продукція якого славилася не лише в області та Україні, але й далеко за її межами. А в останні роки, на превеликий жаль, вона припинила виробництво і просто перестала взагалі існувати.
Яромир Чорпіта,
заслужений працівник культури,
директор Чортківського міського краєзнавчого музею.
Післямова. “Золоту Пектораль” цікавить, насамперед, хто довів до банкрутства наші славні підприємства: кондитерську фабрику, горілчаний завод, м’ясокомбінат, швейну фабрику та ін. Місто повинно знати своїх “героїв”. А ще хочимо дізнатися у місцевого люду і в правоохоронних органах: понесе хтось, коли-небуть, покарання за розвал цих підприємств, на яких працювали тисячі чортківців? Не будьте байдужими, поділіться з нами своїми враженнями.