Збаражчина попрощалася з уродженцем села Залісці, який загинув в зоні АТО

Збаражчина попрощалася з уродженцем села Залісці, 26-річним Андрієм Чабаном, який загину 24 липня у зоні проведення АТО біля міста Первомайськ на Луганщині.

В останню путь хлопця проводжали батьки, старший брат, рідні, наречена, з якою Василь планував одружитися, бойові побратими із зони АТО (деякі навіть поранені), односельці, мешканці навколишніх сіл, керівники обласної та районної влади. Підбитою пташкою падала на труну із тілом сина мама, з останніх сил тримався батько, не могли стримати сліз розпуки і болю навіть загартовані в боях побратими Андрія, з якими він захищав Україну.
Мама до останнього не вірила, що її Андрійка вбили, хапалася, як за соломинку, за надію, що сталася якась помилка, що загинув не він. Аж поки не побачила свою дитину в домовині…
Односельці розповідають про Андрія тільки хороше. Хлопець дуже добре вчився в школі. За словами директора Залісецької школи Бориса Сопіги, він був одним з найкращих учнів, мав здібності до всіх предметів, особливо до математики. Усі вчителі пм’ятають його як спокійного, врівноваженого учня.
Сільський голова Марія Копач каже, що Андрій ніколи не завдавав клопоту батькам, вони не мали підстав хвилюватися за сина, адже той ніколи не потрапляв у сумнівні компанії, був дуже відповідальним і серйозним ще змалку. Закінчив Галицький інститут ім.В’ячеслава Чорновола. Проте роботу за фахом знайти не зміг, тому у 2008 році вступив на військову службу за контрактом у 420 центр військ соціального призначення ЗСУ у Хмельницькому. Прослужив шість років, був інструктором відділення зв’язку. З квітня перебував у Херсоні, на початку червня його направили на Схід, у зону АТО. Перед тим, як вирушити у «гарячу точку», на один день приїжджав додому. Навіть знаходячись на передовій, заспокоював батьків, просив не хвилюватися, якщо не телефонуватиме − іде на завдання.
− Мамо, я приїду і все розкажу, − обіцяв щоразу. Не судилося. Проте, як загинув Андрій, розповіли його побратими.
− Команда Андрія кинулася на допомогу товаришам, які потрапили у засідку сепаратистів, − каже товариш по службі Сергій. − Наш друг загинув від кулі снайпера − вона пройшла над захисною пластиною бронежилета і влучила в легені. Крім Андрія, у тому бою ми втратили ще трьох хлопців − двох із Вінниці та одного − з Ізяслава.
− Це була золотої душі людина, − ковтаючи сльози, каже бойовий побратим Андрія Віктор, − заради товаришів готовий був на все. Він помер, щоб ми жили
− Найкращі йдуть перші з життя, − сказав товариш Андрія Геннадій. − Андрій свято вірив в Україну, її незалежність. Він пішов на бойове завдання, витягнув побратимів ціною власного життя. Він справжній герой.
− Андрійко сказав мені, − крізь сльози згадує наречена Таня, − я воюю тут, щоб ти там жила спокійно. Він обіцяв повернутися…
− Андрій дуже дбав про Таниного сина від першого шлюбу, ставився як до рідного, − каже мама нареченої Алла Петрівна. 20 липня Ігорчикові виповнилося три роки. Недавно він почав називати Андрія татом…
Таня, ридаючи, благає побратимів нареченого перемогти ворогів, щоб смерть її Андрійка не була даремною. Хлопці, заціпенівши від розпуки, обіцяють.
Після прощання із загиблим героєм на подвір’ї його рідної хати траурна процесія вирушила до церкви. Весь трикілометровий шлях труну несли на плечах побратими Андрія. Після короткого дощу розпогодилося, блакитне небо і золоте пшеничне поле вздовж дороги поєднувалися в кольори прапора держави, яку захищав хлопець і за яку загинув.
У місцевому храмі Святої Покрови української православної церкви Московського патріархату Андрія відспівували дев’ять священиків, серед них і хресний батько хлопця о.Олексій.
− Сьогодні батьки Андрія зійшли на свою Голгофу, − скорботно зазначив настоятель церкви о.Андрій. − Вони перші у нашому селі прийняли на себе удар від тієї біди, яку нині переживає Україна. Воїн Андрій був вірним присязі, захищав нашу державу. Він потрапить до раю, а його вбивцю чекає суд Божий. Адже, стріляючи у свого ближнього, вбивця стріляє у самого Господа. Тож сьогодні Бог страждає разом з нами. Андрій перейшов у Вічність, допоможімо йому молитвою…
− Андрій помер для того, щоб не пустити сюди, у наш край, війну, − сказав голова Збаразької РДА Юрій Горайський. Наші хлопці відважно воюють там, на Сході, а ми повинні підтримати їх, чим можемо. Мусимо всі усвідомити, що бути пасивними та байдужими ніхто не має права, зараз вирішується доля української держави.
Юрій Горайський низько вклонився батькам героя і пообіцяв, що громада Збаражчини не забуде його подвиг. − Герої не вмирають! − лунало над кладовищем, Залісцями, Тернопіллям, над Україною.

Оксана МОРГУН, Народне слово